Richter: H In New England - Max Richter

Ты словно из картона,

Боюсь тебя тронуть.

Мне кажется, мы тонем,

Если останется кто-нибудь,

Пусть сообщит на берег —

«Наш корабль молчит, верит».

Наш корабль в щепки,

Сердце щемит.

Руки дрожат, в трюме вода.

Я задыхаюсь, манят голоса.

Слышу море, отголоски дна.

Последний глоток, это крепче сна.

Тело мерзнет, где твои теплые руки.

Мне чудятся встречи, тонкие звуки.

Тело все глубже, меня ослепляет тьма.

Не знаю, как долго осталось до дна.

Крики, как у рыбы, стали бесполезны.

Вода режет, словно холодное лезвие.

Конец письма.

Не знаю свои координаты.

Целую.

Люблю.

Подпись.

Дата.

Ти немов із картону,

Боюся тебе зачепити.

Мені здається, ми тонемо,

Якщо залишиться хтось,

Нехай повідомить на берег —

"Наш корабель мовчить, вірить".

Наш корабель у тріски,

Серце щемить.

Руки тремтять, у трюмі вода.

Я задихаюсь, манять голоси.

Чую море, відлуння дна.

Останній ковток, це міцніше за сон.

Тіло мерзне, де твої теплі руки.

Мені здаються зустрічі, тонкі звуки.

Тіло все глибше, мене засліплює пітьма.

Не знаю, як довго залишилося до дна.

Крики, як у риби, стали марними.

Вода ріже, наче холодне лезо.

Кінець листа.

Не знаю своїх координат.

Цілую.

Кохаю.

Підпис.

Дата.