Лампа - МАВАШИ group

На холодных скрижалях моего сна,

Мы рисовали себя, пылая как ярость в сердцах.

Хмурых картин блики, комнат истошные крики,

Одинокий кретин, прикинь,

Отражение дня, там так мало огня.

Только синее пламя горит, его нам не потушить.

Нам приказали тут жить.

Мы привидения в твоих сновидениях.

Пустое презрение, потери и прерия оставь в глубине.

И засыпай по ночам, не думай ни о чем.

Засыпай на плечах, пусть греет горячо.

В небе из окна — лампа, Луна-юла.

Луна-юла (х7)

Мы снова с тобой в этой старой квартире, я и ты словно в тире,

Так вышло, я стану мишенью — твоей тенью.

Мне не привыкать, и ты в этом мире — не жертва.

Так сам воспитал — одинокий жестокий болван.

Нам приказали тут жить, но я не живу без тебя.

Ты муза моя слабеешь, день ото дня, как тень от огня.

И будто бы в дреме время плывет незаметно,

Артхаус — мы в главных ролях, тупое немое кино.

Мы вместе не спали ночами, глядя на окнах узоры,

Жить не давала моя сторона — вторая,

Как шрамы двуликого, наш декаданс, неумолимы пути, это так дико, да.

Гребанный день сурка опять и опять на повторах.

Я как художник, что продал холсты, дабы напиться вусмерть.

А утром вдруг осознал, что жил ради искусства и не нажил ума.

И лампой блики огня, и шепотом речи не вечны,

Поэтому здесь и сейчас — руки твои и мои плечи.

Мы привидения в твоих сновидениях.

Пустое презрение, потери и прерия оставь в глубине.

И засыпай по ночам, не думай ни о чем.

Засыпай на плечах, пусть греет горячо.

В небе из окна — лампа, Луна-юла.

Луна-юла (х7)

И засыпай по ночам, не думай ни о чем.

Засыпай на плечах, пусть греет горячо.

В небе из окна — лампа, Луна-юла.

Луна-юла (х7)

На холодних скрижалях мого сну,

Ми малювали себе, палаючи як лють у серцях.

Похмурих картин відблиски, кімнат нестямні крики,

Самотній кретин, прикинь,

Віддзеркалення дня, там так мало вогню.

Тільки синє полум'я горить, його нам не загасити.

Нам наказали жити тут.

Ми привиди у твоїх сновидіннях.

Порожня зневага, втрати і прерія залиш у глибині.

І засипай по ночах, не думай ні про що.

Засинай на плечах, нехай гріє гаряче.

У небі з вікна лампа, Місяць-дзвінок.

Місяць-дзвінок (х7)

Ми знову з тобою в цій старій квартирі, я і ти немов у тирі,

Так вийшло, я стану мішенню твоєю тінню.

Мені не звикати, і ти в цьому світі не жертва.

Так сам виховав — самотній жорстокий дурень.

Нам наказали тут жити, але не живу без тебе.

Ти Муза моя слабшаєш, з кожним днем, як тінь від вогню.

І ніби би в дрім часом пливе непомітно,

Артхаус — ми в головних ролях, тупе німе кіно.

Ми разом не спали ночами, дивлячись на окнах візерунки,

Жити не давав мій бік — другий,

Як шрами дволикого, наш декаданс, невблаганний шлях, це так дико, так.

Гребанний день бабака знову і знову на повторах.

Я як художник, що продав полотна, щоб напитися до смерті.

А вранці раптом усвідомив, що жив заради мистецтва і не нажив розуму.

І лампою відблиски вогню, і пошепки мови не вічні,

Тому тут і нині — руки твої та мої плечі.

Ми привиди у твоїх сновидіннях.

Порожня зневага, втрати і прерія залиш у глибині.

І засипай по ночах, не думай ні про що.

Засинай на плечах, нехай гріє гаряче.

У небі з вікна лампа, Місяць-дзвінок.

Місяць-дзвінок (х7)

І засипай по ночах, не думай ні про що.

Засинай на плечах, нехай гріє гаряче.

У небі з вікна лампа, Місяць-дзвінок.

Місяць-дзвінок (х7)