The Bright Blue Rose - Maura O'Connell

I skimmed across black waters,

Without once submerging,

Unto the banks of an urban morning,

That hungers the first light,

Much, much more than mountains ever do.

And she like a ghost beside me,

Goes down with the ease of a dolphin,

And emerges unlearned, unscorned, unharmed,

For she is the perfect creature,

A natural in every feature,

And I am the geek with the alchemists stone.

For all of you who must discover,

For all who seek to understand,

For having left the path of others,

You find a very special hand.

And it is a holy thing,

And it is a precious time,

And it is the only way,

Forget me nots among the snow,

It’s always been and so it goes,

To ponder his death and his life eternally.

For all of you who must discover,

For all who seek to understand,

For having left the path of others,

You find a very special hand.

And it is a holy thing,

And it is a precious time,

And it is the only way,

Forget me nots among the snow,

It’s always been and so it goes,

To ponder his death and his life eternally.

One Bright Blue Rose outlives all those,

2, 000 years and still it grows,

To ponder his death and his life eternally.

Я пропливав чорними водами,

Не занурившись жодного разу,

До берегів міського ранку,

Що голодує перше світло,

Набагато, набагато більше, ніж гори.

І вона як привид біля мене,

Спускається з легкістю дельфіна,

І виходить невивченим, неукореним, неушкодженим,

Бо вона ідеальна істота,

Природність у кожній функції,

І я виродок із каменем алхіміків.

Для всіх, хто повинен відкрити,

Для всіх, хто прагне зрозуміти,

За те, що залишив шлях інших,

Ви знайдете дуже особливу руку.

І це свята річ,

І це дорогоцінний час,

І це єдиний спосіб,

Забудь мене не серед снігу,

Так було завжди, і так так йде 

Щоб роздумувати про його смерть і своє вічне життя.

Для всіх, хто повинен відкрити,

Для всіх, хто прагне зрозуміти,

За те, що залишив шлях інших,

Ви знайдете дуже особливу руку.

І це свята річ,

І це дорогоцінний час,

І це єдиний спосіб,

Забудь мене не серед снігу,

Так було завжди, і так так йде 

Щоб роздумувати про його смерть і своє вічне життя.

Одна яскраво-блакитна троянда переживе всіх тих,

2 000 років і все ще росте,

Щоб роздумувати про його смерть і своє вічне життя.