Марко Поло - Марко Поло

Вечер трепетный, вечер пламенный,

Край тумана, закатом плавленный,

Ждут вдали огни небывалые -

В тех краях мы еще не плавали.

Позвала свобода за моря меня,

Затянули песню мачты корабля,

Лунная дорога манит серебром,

Не помыслить об ином...

Прости меня, моя земля,

За мой азарт и голод,

Что волю не тебе одной

Навеки отдала

Зовут далекие моря

Меня, как Марко Поло,

В объятья юная заря

Однажды позвала.

Мы перстами судьбы отмечены,

Не помеха нам ветры встречные,

Если дрожь, то лишь предвкушения,

Жизнь не ждет - жизнь и есть движение.

Не предугадаешь, что сулит волна,

Как струна звенит ночная тишина,

Затаи дыхание, чтобы не спугнуть

Духов, стерегущих путь.

Прости меня, моя земля,

За мой азарт и голод,

Что волю не тебе одной

Навеки отдала

Зовут далекие моря

Меня, как Марко Поло,

В объятья юная заря

Однажды позвала.

Вечір трепетний, вечір полум'яний,

Край туману, заходом плавлений,

Чекають вдалині вогні небувалі -

У тих краях ми ще не плавали.

Покликала свобода за моря мене,

Затягли пісню щогли корабля,

Місячна дорога манить сріблом,

Не подумати про інше...

Вибач мені, моя земля,

За мій азарт та голод,

Що волю не тобі однієї

Навіки віддала

Звати далекі моря

Мене, як Марко Поло,

В обійми юна зоря

Якось покликала.

Ми перстами долі відзначені,

Не завада нам вітри зустрічні,

Якщо тремтіння, то лише передчуття,

Життя не чекає – життя і є рух.

Не передбачаєш, що обіцяє хвиля,

Як струна дзвенить нічна тиша,

Затаї дихання, щоб не злякати

Духів, що стережуть шлях.

Вибач мені, моя земля,

За мій азарт та голод,

Що волю не тобі однієї

Навіки віддала

Звати далекі моря

Мене, як Марко Поло,

В обійми юна зоря

Якось покликала.