Die Bahn - Marathonmann

Das Licht schaltet auf Grün

Es ist 23.20

Es riecht nach einer dieser Nächte, wo unsere Helden sterben

Stehst zwei Meter von mir entfernt, du schaust mich auch nicht an

Dieses Zittern, es sagt mir, dass ich dich nicht mehr halten kann

Und da kommt auch schon die Bahn

Höhnisch lacht auf ihrem Gleis

Wie wenn sie wüsste und sie wollte

Dass sie uns auseinander reißt

Und die Türen gehen auf

Du steigst in dein neues Glück

Als diese Stimme auf mich niederschlägt:

«Bitte bleiben Sie zurück!»

Und das letzte, was ich seh´, ist deine Hand an einer Scheibe

Doch es ist kein auf Wiedersehen, es bedeutet, du musst gehen

Genau an diesem Ort hatte ich dich einst gefunden

An der nächsten Station bist du für immer verschwunden

Und ich bleibe einfach sitzen, das Licht schaltet auf Rot

Ich fühl mich wie gelähmt, Klappe zu, Affe tot

Dieses Zittern hört nicht auf und die Stunden ziehen dahin

Diese Zeiger zeigen mir, dass ich noch am Leben bin

Und ich denke immerzu an dich

Und kann´s nicht glauben

Dass es ein Ende gibt

Kommst du mit der nächsten Bahn zurück?

Oder bild´ ich mir das ein?

Zwischen all diesen Menschen bin ich ganz allein

Und der Morgen bricht herein, blieb die Sonne noch verborgen

Seh´ ich einen hellen Schein und da stehst du

Und die Trauer wird zur Freude

Und die Tränen bleiben aus

Es ist wie in meinen Träumen

Und wir gehen zusammen nach Haus´

Durch die bekannten Straßen

Den Park und die Allee

Es ist wie in alten Zeiten

Keine Wunde tut mehr weh

Und plötzlich schreck ich auf

Und ich spüre deinen Kuss

Und mir wird klar

Dass ich dich loslassen muss

Світло стає зеленим

Зараз 23.20

Пахне як одна з тих ночей, коли вмирають наші герої

Стань за два метри від мене, ти теж на мене не дивись

Це тремтіння говорить мені, що я більше не можу тебе тримати

І ось приходить потяг

Насмішливо сміється на їхньому шляху

Ніби знала і хотіла

Що вона нас розриває

І двері відчиняються

Ви крокуєте у своє нове щастя

Коли цей голос обрушується на мене:

«Будь ласка, залишайтеся позаду!»

І останнє, що я бачу, це твоя рука на диску

Але це не прощання, це означає, що треба йти

Саме тут я колись знайшов тебе

На наступній станції вас немає назавжди

А я просто сиджу, світло горить червоним

Я відчуваю себе паралізованим, замовкни, мавпа мертва

Це тремтіння не припиняється і години тягнуться

Ці руки показують мені, що я ще живий

І я продовжую думати про тебе

І не можу повірити

Що є кінець

Ви повертаєтеся наступним поїздом?

Або я це уявляю?

Між усіма цими людьми я зовсім один

А ранок розривається, сонце ще сховалося

Я бачу яскраве сяйво, і ось ти

І смуток переходить у радість

І сльози тримаються подалі

Це як у моїх снах

І ми разом йдемо додому

Звичними вулицями

Парк і проспект

Це як у старі часи

Більше жодна рана не болить

І раптом я здригаюся

І я відчуваю твій поцілунок

І я усвідомлюю

Що я маю відпустити тебе