Нас никто не будет ждать - Максим Заяц

В похмельное утро невыспанной тенью

Упал в силуэты картонных домов.

Еще один день без обид и волнений.

Еще одна ночь без надежд и без снов.

Гордо подставив крылья снегу -

Здесь все близко, рукой дотянись -

Мы по привычке взлетаем в небо,

Но почему-то падаем вниз.

Здесь - нас никто не будет ждать,

В бесконечной пустоте

Остается лишь лететь -

Туда, где дует ветер.

Мир – мир, придуманный для нас,

Разлетается в осколки –

Сколько их на свете.

В бокалах страсть и осколки обманов.

Мы пьем, не пьянея, но в том-то и трюк.

В маленьких окнах тусклых экранов

Мы видим взгляд, но не чувствуем рук.

Пустые фразы помимо воли.

Пустеет запас, и вот мы вновь

Смотрим кино с собой в главной роли -

То, где разум побеждает любовь.

Где - нас никто не будет ждать,

В бесконечной пустоте

Остается лишь лететь –

Туда, где дует ветер.

Мир – мир, придуманный для нас,

Разлетается в осколки –

Сколько их на свете.

Здесь каждая клятва убивает веру.

Чужая боль – бесконечный пустяк.

Любые чувства мешают делу.

И каждый мудрец – для кого-то дурак.

Финал, эпилог – ну и шут бы с ними.

Прежний герой будет сдан в утиль.

И в жизни появится новое имя,

А все до него обратится в пыль.

И – нас никто не будет ждать,

В бесконечной пустоте

Остается лишь лететь –

Туда, где дует ветер.

Мир – мир, придуманный для нас,

Разлетается в осколки –

Сколько их на свете.

У похмільний ранок невиспаною тінню

Впав у силуети картонних будинків.

Ще один день без образ та хвилювань.

Ще одна ніч без надій та без снів.

Гордо підставивши крила снігу

Тут все близько, рукою дотягнись -

Ми за звичкою злітаємо в небо,

Але чомусь падаємо вниз.

Тут - нас ніхто не чекатиме,

У нескінченній порожнечі

Залишається лише летіти

Туди, де дме вітер.

Світ – світ, вигаданий для нас,

Розлітається в уламки –

Скільки їх у світі.

У келихах пристрасть та уламки обманів.

Ми п'ємо, не п'яніючи, але в тому й трюк.

У маленьких вікнах тьмяних екранів

Ми бачимо погляд, але не відчуваємо рук.

Порожні фрази без волі.

Пустеє запас, і ось ми знову

Дивимося кіно з собою у головній ролі -

Те, де розум перемагає кохання.

Де - нас ніхто не чекатиме,

У нескінченній порожнечі

Залишається лише летіти

Туди, де дме вітер.

Світ – світ, вигаданий для нас,

Розлітається в уламки –

Скільки їх у світі.

Тут кожна клятва вбиває віру.

Чужий біль – нескінченна дрібниця.

Будь-які почуття заважають справі.

І кожен мудрець – для когось дурень.

Фінал, епілог – та й блазень би з ними.

Колишній герой буде зданий на брухт.

І в житті з'явиться нове ім'я,

А все до нього звернеться в пилюку.

І – нас ніхто не чекатиме,

У нескінченній порожнечі

Залишається лише летіти

Туди, де дме вітер.

Світ – світ, вигаданий для нас,

Розлітається в уламки –

Скільки їх у світі.