Детство - Максим Заяц

Детство давно позади, но все же

Часто мы так на детей похожи:

Все еще учимся жить и можем

Верить порой в чудеса.

Возраст не важен по идее,

Мы не стареем в самом деле.

Лишь за неделей бежит неделя,

Куда - я не понял сам.

А нам так нужно порою назад вернуться

В мир без больших забот.

Мы словно видим сон, и нельзя проснуться,

Но слышим - он нас зовет.

Туда где выше деревья и в старом сквере

Виден издали наших окон свет.

Там ждут и вечером не закрывают двери,

Но нас почему-то нет...

Дом новый пахнет бетоном и краской.

Двор весь усыпан листвой как в сказке.

Мир непрерывно меняет маски -

Скоро придет зима.

В школе все тихо и привычно,

Физика - "тройка", физра - "отлично".

И Ленка с девятого как обычно

Еще позвонит сама.

А нам так нужно порою назад вернуться

В мир без больших забот.

Мы словно видим сон, и нельзя проснуться,

Но слышим - он нас зовет.

Туда где выше деревья и в старом сквере

Виден издали наших окон свет.

Там ждут и вечером не закрывают двери,

Но нас почему-то нет...

Стали мы старше и поняли все же,

Что люди и страны очень похожи,

Герои, злодеи, принцессы тоже

и просто обычный люд.

Дела нормально и вроде все в порядке,

Дом и работа, любовь в остатке.

Так и написано в школьной тетрадке:

«Взрослые часто врут».

А нам так нужно порою назад вернуться

В мир без больших забот.

Мы словно видим сон, и нельзя проснуться,

Но слышим - он нас зовет.

Туда где выше деревья и в старом сквере

Виден издали наших окон свет.

Там ждут и вечером не закрывают двери,

Но нас почему-то нет...

Дитинство давно позаду, але все-таки

Часто ми так на дітей схожі:

Все ще вчимося жити і можемо

Вірити часом у дива.

Вік не важливий за ідеєю,

Ми не старіємо насправді.

Лише за тижнем біжить тиждень,

Куди – я не зрозумів сам.

А нам так треба часом назад повернутися

Світ без великих турбот.

Ми ніби бачимо сон, і не можна прокинутися,

Але чуємо – він нас кличе.

Туди де вище дерева та у старому сквері

Видно здалеку наших вікон світло.

Там чекають і ввечері не зачиняють двері,

Але нас чомусь немає.

Будинок новий пахне бетоном та фарбою.

Двір увесь усипаний листям, як у казці.

Світ безперервно змінює маски -

Незабаром прийде зима.

У школі все тихо та звично,

Фізика - "трійка", фізра - "відмінно".

І Ленка з дев'ятого як завжди

Ще зателефонує сама.

А нам так треба часом назад повернутися

Світ без великих турбот.

Ми ніби бачимо сон, і не можна прокинутися,

Але чуємо – він нас кличе.

Туди де вище дерева та у старому сквері

Видно здалеку наших вікон світло.

Там чекають і ввечері не зачиняють двері,

Але нас чомусь немає.

Стали ми старші і зрозуміли все ж таки,

Що люди та країни дуже схожі,

Герої, лиходії, принцеси теж

і просто простий народ.

Справи нормально і начебто все гаразд,

Будинок та робота, любов у залишку.

Так і написано у шкільному зошиті:

«Дорослі часто брешуть».

А нам так треба часом назад повернутися

Світ без великих турбот.

Ми ніби бачимо сон, і не можна прокинутися,

Але чуємо – він нас кличе.

Туди де вище дерева та у старому сквері

Видно здалеку наших вікон світло.

Там чекають і ввечері не зачиняють двері,

Але нас чомусь немає.