Edward on Loch Erne's Shore - Eilis Kennedy, Pauline Scanlon, Donogh Hennessy

The Sun was setting behind the mountain

The dew was falling upon the leaves

And I was seated beside a fountain

And a feathered songster sang on a tree

With love and blessings his notes were sounding

Made me reminded of days of ‘oer

Where in a bower I plucked a flower

And dreamt of Edward on Lough Erne’s Shore

The cuckoo’s notes in the air resounding

Appeal to feeling and pleases the ear

And every note is a bliss abounding

Here in the valley if he were here

Each step I take by the winding river

Where we once rambled in days of oer

Reminds me of my banished Edward

And makes me lonely on Lough Erne’s Shore

A crop of sorrow my heart is reaping

My rose has faded and my hope decayed

And in the night time when all are sleeping

Awake I lie weeping till the break of day

For woe has wed me, delight has fled me

Why did you leave me, my love a stor

But luck compelled it and banished Edward

And now I am lonely on Lough Erne’s Shore

Oh could I move like the moon oer the ocean

I would send a sigh ‘oer the distant deep

Or could I move like a bird in motion

By Edward’s side I would ever keep

I would gently sooth him, with songs amuse him

I would gently sooth him and he would sigh no more

And seven years would soon pass over

And we’d both live happy on Lough Erne’s Shore

Сонце сідало за гору

Роса падала на листя

І я сидів біля фонтану

І пернатий співак співав на дереві

З любов’ю та благословенням звучали його ноти

Змусило мене нагадувати дні "oer".

Де в альтанці я зірвав квітку

І мріяв про Едварда на березі Лох-Ерна

У повітрі лунають ноти зозулі

Звертає до почуттів і радує слух

І кожна нота — це веселе блаженство

Тут, у долині, якби він був тут

Кожен крок, який я роблю повз звивистої річки

Де ми колись блукали в дні

Нагадує мені мого вигнаного Едварда

І робить мене самотнім на Берегі Лох-Ерна

Урожай печалі моє серце пожне

Моя троянда зів’яла, а моя надія згасла

І вночі, коли всі сплять

Прокинувшись, я лежу й плачу до самого ранку

Бо горе мене одружило, радість втекла від мене

Чому ти покинув мене, моя люба сторе

Але удача змусила це і вигнала Едварда

І тепер я самотній на Берегі Лох-Ерна

О, міг би я рухатися, як місяць над океаном

Я б зітхнув у далеку глибину

Або я міг би рухатися, як птах у русі

Поруч із Едвардом я б завжди залишився

Я б ніжно заспокоював його, піснями розважав би його

Я б ніжно заспокоював його, і він більше не зітхав

І незабаром проминуть сім років

І ми обидва жили б щасливо на Берегі Лох-Ерна