Осень - Лев Лещенко

Самою любимою ты была моею.

Я шептал тебя во сне, я с тобой вставал,

Я за красками ходил в желтую аллею

И в морозы на стекле звуки рисовал.

Просинь отражалась в зеркале оконном,

Выцветал от ожиданья лес.

Осень свой обряд вершила по законам,

Не суля событий и чудес.

А той ночью я бродил по пустому городу,

Собирая паузы, да осколки дня,

А ветра до петухов все играли с вороном,

Да случайно с листьями принесли тебя.

Помнишь, плыли на пододеяльник листья

С запахами будущей пурги.

Помнишь, я читал тебе их словно письма

По прожилкам лиственной руки.

Есть начало и конец у любой истории.

Нас несет в фантазии завтрашнего дня.

Снятся мне по-прежнему светлые мелодии,

Только не встречаются лучше, чем твоя.

Найулюбленішою ти була моєю.

Я шепотів тебе уві сні, я з тобою вставав,

Я за фарбами ходив у жовту алею

І в морози на склі звуки малював.

Прокидь відбивалася в дзеркалі віконному,

Вицвітав від очікування ліс.

Осінь свій обряд вершила за законом,

Не суля подій і чудес.

Тієї ночі я блукав по порожньому місту,

Збираючи паузи, так уламки дня,

А вітря до півнів все грали з вороном,

Так випадково з листям принесли тебе.

Пам'ятаєш, пливло на підковдра листя

Із запахами майбутньої завірюхи.

Пам'ятаєш, я читав тобі їх ніби листи

За прожилками листяної руки.

Є початок і кінець у будь-якої історії.

Нас несе у фантазії завтрашнього дня.

Зняться мені, як і раніше, світлі мелодії,

Тільки не зустрічаються краще, ніж твоя.