Les vers de terre - Les Cowboys Fringants

Les vers de terre se terrent dans les artères

Jamais dans l’tunnel été comme hiver

Ils avancent comme des automates

Dans une conformité triste et plate

Font leur job sans se poser de questions

Au labour ou ben au bout d’un hameçon

Enrichissant celui qui tient la ligne

Gobant toutes les conneries qu’on leur aligne

Et comme on s’emmerde chez les lombrics

Où l’ennui est devenu pathologique

On leur donne des bébelles, des somnifères

La vie en cent-quarante caractères

Et s’ils sont bien conscients de ce non-sens

Bien peu osent déroger de la cadence

Comme un immense ballon qui se dégonfle

On ne réveille pas le confort qui ronfle

Souvent l’amertume entre dans la danse

Et devant l'échec de leur existence

L’envie et la médisance les étranglent

L’angoisse leur serre le cœur comme une sangle

Quelques fois quand ils en ont plein leur cass'

Les vers de terre émergent à la surface

Frappés par leurs propres contradictions

Écœurés d’voir que le monde tourne pas rond

Mais faut qu’ils soient affamés en calvaire

Pour qu’ils se tiennent et restent solidaires

La plupart préfèrent sauver leur derrière

Plutôt que d’faire sauter la canne de verre

Alors cyniques ils retournent dans le noir

En scandant qu’ils ne veulent plus rien savoir

Et chacun fait sa petite calisse d’affaire

Au fond d’son trou avec ses oeillères

Les vers de terre se terrent dans les artères

Jamais dans l’tunnel été comme hiver

Trainant leurs petits malheurs en bandoulière

En ayant toujours peur de la lumière

Дощові черв’яки зариваються в артерії

Ніколи в тунелі ні влітку, ні взимку

Вони рухаються, як автомати

У сумній і плоскій відповідності

Роблять свою роботу без питань

На оранці або на кінці гачка

Збагачення того, хто тримає лінію

З’їдаючи всю ту фігню, яку ми їм кидаємо

А як ми нудьгуємо в дощових хробаках

Де нудьга стала патологічною

Даємо їм цукерки, снодійне

Життя в ста сорока персонажах

І якщо вони добре знають цю нісенітницю

Мало хто наважується відхилитися від каденції

Як величезна повітряна куля, що надувається

Ви не розбудите комфорт від хропіння

Часто в танець входить гіркота

І перед лицем провалу їхнього існування

Заздрість і злопам'ять душить їх

Туга стискає їхні серця, як ремінь

Іноді, коли вони повні

На поверхню виходять дощові черв’яки

Вражені власними протиріччями

Огидно бачити, що світ йде не так

Але вони повинні голодувати до Голгофи

Щоб вони стояли і залишалися разом

Більшість воліли б врятувати свою дупу

Замість того, щоб підірвати скляну тростину

Настільки цинічні, що вони повертаються до темряви

Скандують, що вони більше не хочуть знати

І кожен робить свою дрібницю

Внизу, у своїй норі з надетими шторами

Дощові черв’яки зариваються в артерії

Ніколи в тунелі ні влітку, ні взимку

Несуть свої маленькі нещастя на погонах

Завжди боїться світла