Последний единорог - Легион

Злой сиреневый лес

Помнит глаз Ее блеск,

Где в безвременье стыла память.

Рог Ее исцелял

И листве не давал

Увянуть.

Седина в белизне

Как нетающий снег,

Как тяжелая пена моря.

Древность дикая в Ней,

Мудрость прожитых дней

И горечь.

Крылья мотыльков

Принесли Ей скорбный зов —

Из седых веков,

Из тревожных снов

Колдовских лесов.

Ветер, ветер

Странствий в бессмертье

Ветер, ветер!

Скачка сквозь вечность

В иные миры…

II.

Прорастая быльём

Время шло сквозь Нее,

Но теперь шла Она сквозь время,

Как подобные Ей,

Становясь для людей

Легендой.

Дивный Единорог

Позабыт и далек

Звезды глаз навсегда угасли.

И цветущей весной

Звать с уздой золотой

Напрасно.

В крыльях мотыльков

Слышно эхо их шагов

Из седых веков,

Из забытых снов

Сожженных лесов.

Злий бузковий ліс

Пам'ятає око Її блиск,

Де в безвременье стигла пам'ять.

Ріг Її зціляв

І листі не давав

Ув'янути.

Сивина в білизні

Як нетаючий сніг,

Як важка піна моря.

Давня дика в Ній,

Мудрість прожитих днів

І гіркота.

Крила метеликів

Принесли їй скорботний поклик

З сивих століть,

З тривожних снів

Чаклунських лісів.

Вітер, вітер

Мандрівок у безсмертя

Вітер, вітер!

Стрибок крізь вічність

В інші світи…

ІІ.

Проростаючи минулим

Час йшов крізь Неї,

Але тепер йшла Вона крізь час,

Як подібні до неї,

Стаючи для людей

Легендою.

Дивний Єдиноріг

Забутий і далекий

Зірки очей назавжди згасли.

І квітучою весною

Звати із золотою уздою

Даремно.

У крилах метеликів

Чути луну їхніх кроків

З сивих століть,

Із забутих снів

Спалені ліси.