Мысли-птицы - Лариса Черникова

Я бросаюсь из крайности в крайность,

Нет спасенья мне в этом мире.

Где осталась одна только жалость,

Где чужое в своей квартире.

Как в тумане ищу тропинку,

Представляя лица в лужах.

Я рисую свою картинку

На расплавленных жизнью душах.

Черным цветом фломастер пишет,

Создавая портрет за портретом.

Это гончая жертву ищет,

Это грань между тьмой и светом.

Я смотрю на свое отраженье,

По воде бьет кругами камень.

Я себя привожу в движенье,

Натыкаясь на стены руками.

Припев.

Эти мысли-птицы строят гнезда над пустотой.

Я хочу сейчас забыться, чтобы стать наконец собой.

Расплатиться за все ошибки и сначала начать опять.

Мне бы выдержать эту битву и не сдать, не сдать, не сдать…

Я бросаюсь из крайности в крайность,

Утопая в любви и горе,

Проклиная свою банальность.

В окруженье своих историй

Я спускаюсь все ниже и ниже

Со ступенек, покрытым пеплом.

На ступени, где дно все ближе,

Где прощаются с чистым небом…

Я пою свою молитву

О судьбе своей случайной.

Мне бы выдержать эту битву,

И не стать до конца отчаянной.

Зацепиться в падении этом

Хоть за что-то, хоть где-то, хоть как…

Написав судьбу черным цветом,

Белым цветом ее продолжать…

Припев.

Эти мысли-птицы строят гнезда над пустотой.

Я хочу сейчас забыться, чтобы стать наконец собой.

Расплатиться за все ошибки и сначала начать опять.

Мне бы выдержать эту битву и не сдать, не сдать, не сдать…

Я кидаюся з крайності в крайність,

Немає порятунку мені на цьому світі.

Де залишилася тільки жалість,

Де чуже у своїй квартирі.

Як у тумані шукаю стежку,

Представляючи обличчя у калюжах.

Я малюю свою картинку

На розплавлених життям душах.

Чорним кольором фломастер пише,

Створюючи портрет за портретом.

Це гонча жертву шукає,

Це грань між пітьмою та світлом.

Я дивлюся на своє відображення,

Водою б'є кругами камінь.

Я себе привожу в рух,

Натикаючись на стіни руками.

Приспів.

Ці думки-птахи будують гнізда над пусткою.

Я хочу зараз забути, щоб стати нарешті собою.

Розплатитися за всі помилки та спочатку почати знову.

Мені б витримати цю битву і не здати, не здати, не здати.

Я кидаюся з крайності в крайність,

Потопаючи в любові та горі,

Проклинаючи свою банальність.

В оточенні своїх історій

Я спускаюся все нижче і нижче

Зі сходів, покритим попелом.

На щаблі, де дно все ближче,

Де прощаються з чистим небом?

Я співаю свою молитву

Про долю свою випадкову.

Мені б витримати цю битву,

І не стати до кінця запеклою.

Зачепитися у цьому падінні

Хоч за щось, хоч десь, хоч як…

Написавши долю чорним кольором,

Білим кольором її продовжувати.

Приспів.

Ці думки-птахи будують гнізда над пусткою.

Я хочу зараз забути, щоб стати нарешті собою.

Розплатитися за всі помилки та спочатку почати знову.

Мені б витримати цю битву і не здати, не здати, не здати.