Entrenching Presences - Lantern

Unholy deeds performed in secrecy

Lay haunting the eve like the reminiscence of the late

And when the clouds meander and take forms unlike seen

Something stirs in the ether, a presence…

Entrenching

Soar… Through the abyss, whence the concealed wisdoms are welling forth

Like souls dwelt in malice lay hungry for my stifled thoughts

The visions in the shadows, in the darkest recess of the mind

Which crawl yet to shatter what I once defined as my one true life

Behold… Apparitions, unimaginable dreams of space

From a closed division of my psyche something escalates:

Revelations… From beyond;

reborn in gnosis of starlight

And the more I know, the more my bonds to this world dissolve

The order in which stars align, clarified

Archaic times and nameless rites I have come to remember;

Taken by a presence old and repugnant

Torn out from where my roots lie

And my mind altered by alchemy beyond all that is human:

«Solve et coagula!»

Dissolve to evolve

Feels like I am crawling with serpent-forms, feelers, tongues;

This hour one with forgotten ages

Entrenched in abhorrence you dare not to believe

Impregnated by a seed of higher planes

Presences spawning in my soul:

Now I have seen all in a larger scale

Larger than my mind could hold

How deep in depths must I linger on?

How far in merciless, cold space

Until man I am no more?

When the dawn breaks, and the hoar falls to dew

And with the dew leaves my presence, into death’s silver hue

How the clouds meander and take forms unlike seen

The last pale remainder of what ever lingers of me

The order in which stars align…

Нечесні вчинки, вчинені таємно

Лежало напередодні, як спогади про пізніх

І коли хмари звиваються і набувають форми, не схожі на бачені

Щось ворушиться в ефірі, присутність…

Закріплення

Злетіти... Крізь прірву, звідки виходять приховані мудрості

Як душі, що живуть у злобі, лежали голодні моїх придушених думок

Бачення в тіні, в найтемнішому кутку розуму

Яке повзання ще не зруйнує те, що я колись визначив як своє єдине справжнє життя

Ось… Привиди, неймовірні мрії про космос

Із закритого відділу моєї психіки щось загострюється:

Одкровення… З-за меж;

відроджується в гнозі зоряного світла

І чим більше я знаю, тим більше руйнуються мої зв’язки з цим світом

Порядок, у якому розташовуються зірки, уточнено

Архаїчні часи та безіменні обряди, які я пригадую;

Взято присутністю старе й огидне

Вирваний з того місця, де моє коріння

І мій розум, змінений алхімією понад усе, що людське:

«Solve et coagula!»

Розчиняйтеся, щоб розвиватися

Здається, що я повзаю змієвидними формами, щупальцями, язиками;

Ця година одна із забутими віками

Укоренившись в огиді, ви не смієте повірити

Просочені насінням вищих площин

Присутності, що зароджуються в моїй душі:

Тепер я бачив усе в більшому масштабі

Більше, ніж міг умістити мій розум

Наскільки глибоко я повинен затриматися?

Як далеко в безжалісному, холодному просторі

Поки мене більше не буде?

Коли сходить світанок, і інь спадає на росу

І з росою покидає мою присутність, у сріблястий відтінок смерті

Як хмари звиваються і набувають форми, не схожі на бачимо

Останній блідий залишок того, що коли-небудь залишилося від мене

Порядок, у якому розташовуються зірки…