Moritvrvs Immortalis - Kromlek

Argwohnflackern am grauen Firmament

Auf kargen Ackern, die man Jdhavöllr nennt

Regt sich Grollen, das die Antwort kennt

Auf jene Frage, die in uns brennt

Monarch der Stummen heißt man mich in ankerloser Zeit

Als der blinden Kaiser Herold steh ich fragenlos bereit

Auf und nieder bäumt der Leib sich über den Asphalt

Bis Rankenwerk mich holt bin ich schon viele Winter kalt

Und so schreie ich vom Dach

Der immergrünen Hölle

Hinein ins graue Treiben

Jener fast versiegten Quelle

Und stämm' ich auch vergeblich

Brett für Brett mein Opernhaus

Die Zeit, sie gibt mir Recht

Und fegt euch Lumpenpack hinaus

Es geht hinter mir, unter mir.

Stampft auf den Boden

Hohl, hörst du?

Alles hohl da unten.

Die Freimaurer!

Komm mit mir, komm nur, komm nur

Hält mich nicht Rank noch Dorn — Bin ich Gottes Zorn

Die gläserne Seele auf eiserner Stele

Ein Mahnmahl zum Hohn — dies ist EUER Sohn!

Die wüsten Straßen fließen lichterloh

Durch den erloschnen Kopf.

Und tun mir weh

Ich fühle deutlich, daß ich bald vergeh —

Dornrosen meines Fleisches, stecht nicht so

Die Nacht verschimmelt.

Giftlaternenschein

Hat, kriechend, sie mir grünem Dreck beschmiert

Das Herz ist wie ein Sack.

Das Blut erfriert

Die Welt fällt um.

Die Augen stürzen ein

Vom Rachen eines Löwen wird Wahrheit nicht erkannt

Er brüllt sie euch entgegen und wird doch von euch verbannt

Heute trage ich des Löwen Worte in die Welt

Wo er zerbrach, da gehe ich, von seinem Geist erhellt

На сірому небосхилі мерехтять підозри

На безплідних полях під назвою Jdhavöllr

Зворушує гуркіт, який знає відповідь

На питання, що горить у нас

Мене називають монархом німого в часи без якоря

Як вісник сліпого імператора, я готовий без сумнівів

Тіло піднімається вгору-вниз над асфальтом

Поки вусики дістають мене, я вже багато зим був холодним

І так я кричу з даху

Вічнозелене пекло

У сіру суєту

Та ледь не висохла весна

І я теж марно

Дошка за дошкою мій оперний театр

Час доводить, що я права

І змітайте лахміття

Воно йде за мною, піді мною.

Топче землю

луно, чуєш?

Там все пусто.

Масони!

Ходи зі мною, просто прийди, просто прийди

Мене не чинить і не тернить — я гнів Божий

Скляна душа на залізній стелі

Пам'ятник на знущання - це ТВІЙ син!

Яскраво течуть пустельні вулиці

Через мертву голову.

і зашкодив мені

Я чітко відчуваю, що скоро пройду —

Колючі троянди моєї плоті, жали не так

Ніч тане.

отруйний ліхтар світіння

Вимазав її зеленим брудом, повзаючи

Серце як мішок.

Кров замерзає

Світ падає.

Очі спадають

Істина не пізнається з пащі лева

Він кричить це на вас і виганяється вами

Сьогодні я несу у світ слова лева

Де він зламався, туди й я, просвітлений його духом