Параноид и Психея - Крематорий

В печальном замке с кованой оградой

С благословенья утренней звезды

Они вдвоем — Параноид и Психея

Познали радость истинной любви.

Но как-то раз с похмелья глядя в омут

Она сказала, как мне ни жаль,

Должна уйти я туда, где воды Стикса

Уносят память безвозвратно вдаль.

Немощный старец, измученный склерозом

Вдруг направляя взгляд свой в никуда,

Твердит одно — Прости меня, Психея,

Что не запомнил и не забыл тебя.

У печальному замку з кованою огорожею

З благословення ранкової зірки

Вони вдвох — Параноїд та Психея

Пізнали радість істинного кохання.

Але якось з похмілля дивлячись у вир

Вона сказала, як мені не жаль,

Повинна піти я туди, де води Стіксу

Забирають пам'ять безповоротно вдалину.

Немічний старець, змучений склерозом

Раптом спрямовуючи погляд свій у нікуди,

Твердить одне — Пробач мені, Психея,

Що не запам'ятав і не забув тебе.