Сестра - Хамиль, Каста, Влади

А я гадал весь день, к чему рвались крючки

К чему дыра в садке — дома я понял-таки

У дощатой стены ночь на корточках сидя

Были слепы глаза, а теперь они видят

Как дороги эти бёдра, что сплели паутину

Узорами, в ней дрожащие выдохи стынут

И вторят им вереницы ударов сердца:

«Смотри, стерва, что ты порвала бегством!»

Молчит камыш, над степью черный купол

Еще минута, моток верёвки стукнул глухо

О брюхо лодки, в уключины уселись вёсла туго

Пора за блудной туда, где пьяно и людно

Продираясь сквозь пляски, визгливые свары

Круги хороводов, орущих в пьяном угаре

Через звериный разгул хмельного крика и смрада

Сквозь людскую толпу — дурное дикое стадо

«Блесни на миг среди душ тлелых!

Ведь ты всегда в этом костре ярче всех горела!

Хотя бы, голос твой, взмах руки, колени!»

В ответ мелькают блики, силуэты, тени

Впопыхах с хрипом дыхания

С пленной на руках, с ее бранью пьяной

С ее локтями, связанными за коленом

Узами и горьким пленом

Вниз бегом до берега, где река

Могла бы их оберегать наверняка

От упрёка прохожих на пути

Громко встревоженных воплями: «Отпусти!»

Вот он отчалил, она бьётся отчаянно

О борта лодки плечами

Изо рта в порыве рвотного рычания

Клонит голову над гладью, жалея нового платья

Пришла в себя, улеглось

И давай опять: «Оставь меня, брось!

В городе дамы нарядные лезут в толпу сплошную,

А ты всё — ну их, вцепился в сестру родную

Там румянами одна аж сияет вся!

Ну зачем ты со мной нянчишься, с пьяницей?

Уже бы задушил, утопил — без разницы

В этой глуши мне среди людей нравится»

Заметила его глаза залитые потом

Услышала свою речь пьяную с икотой

Потом сонно сипло «Барыню» затянула

Смолкла, сникла, на полуслове уснула

И он был рад себя всего тратить ради того

Чтоб любоваться ею в нарядном платье

С детства знакомой, скоро с дрожью

Истомной тесно лягут рядом, дома

Оглушая тишиной тихого омута

Ослепляя красотой грозового облака

Из глуши к большим огням города

Веселье сюда так и тянет волоком

Оглушая тишиной тихого омута

Ослепляя красотой грозового облака

Прячь меня, словно петлю за воротом

От тех рук, что уведут в родное логово

Оглушая тишиной тихого омута

Ослепляя красотой грозового облака

Из глуши к большим огням города

Веселье сюда так и тянет волоком

Оглушая тишиной тихого омута

Ослепляя красотой грозового облака

Прячь меня, словно петлю за воротом

От тех рук, что уведут в родное логово

А я гадав весь день, до чого рвалися гачки

До чого дірка в садку — вдома я зрозумів-таки

У дощатої стіни ніч на корточках сидячи

Були сліпі очі, а тепер вони бачать

Які дорогі ці стегна, що сплели павутину

Візерунками, в ній тремтячі видихи стигнуть

І вторять їм черепи ударів серця:

«Дивись, стерво, що ти порвала втечею!»

Мовчить очерет, над степом чорний купол

Ще хвилина, моток мотузки стукнув глухо

Про черево човна, уключини сіли весла туго

Пора за блудною туди, де п'яно і людно

Продираючись крізь танці, верескливі сварки

Кола хороводів, що кричать у п'яному чаді

Через звірячий розгул хмільного крику і смороду

Крізь людський натовп - поганий дикий стадо

«Блесні на миг серед душ тлілих!

Адже ти завжди в цьому багатті яскравіше за всіх горіла!

Хоч би, голос твій, помах руки, коліна!»

Відповідь миготять відблиски, силуети, тіні

Похапцем з хрипом дихання

З полоненої на руках, з її бранню п'яною

З її ліктями, пов'язаними за коліном

Вузами та гірким полоном

Вниз бігом до берега, де річка

Могла би їх оберігати напевно

Від докору перехожих на шляху

Гучно стривожених криками: «Відпусти!»

Ось він відчалив, вона б'ється відчайдушно

Про борта човна плечима

З рота в пориві блювотного гарчання

Клонить голову над гладдю, шкодуючи нової сукні

Прийшла в себе, вляглося

І давай знову: «Залиш мене, кинь!

У місті дами ошатні лізуть у натовп суцільний,

А ти все — ну их, вчепився в сестру рідну

Там рум'янами одна аж сяє вся!

Ну навіщо ти зі мною няньчишся, з п'яницею?

Вже би задушив, утопив — не має значення

В цій глушині мені серед людей подобається»

Помітила його очі залиті потом

Почула свою промову п'яну з ікотою

Потім сонно сипло «Пані» затягла

Змовкла, знітилася, на напівслові заснула

І он був радий всього витрачати заради того

Щоб милуватися нею в нарядній сукні

З дитинства знайомої, скоро з тремтінням

Втомлений тісно ляжуть поруч, будинки

Приголомшуючи тишею тихого виру

Осліплюючи красою грозової хмари

З глушині до великих вогнів міста

Веселощі сюди так і тягне волоком

Приголомшуючи тишею тихого виру

Осліплюючи красою грозової хмари

Хови мене, наче петлю за воротом

Від тих рук, що відведуть у рідне лігво

Приголомшуючи тишею тихого виру

Осліплюючи красою грозової хмари

З глушині до великих вогнів міста

Веселощі сюди так і тягне волоком

Приголомшуючи тишею тихого виру

Осліплюючи красою грозової хмари

Хови мене, наче петлю за воротом

Від тих рук, що відведуть у рідне лігво