Затмение (Трилогия) - Хамиль, Каста, ТАТО

Настал час, когда это должно было произойти.

Многие не были готовы в тот день, и мир был пуст,

Лишен времени и жизни, а земля — ком твердой глины,

Замерла в тихой бездне.

Не было даже туч, тьма

Справлялась и без них.

Она была повсюду, она была миром.

Припев:

Твои мысли в миг сковал страх,

Мир прямо на глазах превращается в прах.

С единственной молитвой на устах

Ты не находишь себе места

В ожидании средства избавлений от бедствий.

Его предоставит мгла — вестник зла.

Твои мысли в миг сковал страх,

Мир прямо на глазах превращается в прах.

С единственной молитвой на устах

Ты не находишь себе места

В ожидании средства избавлений от бедствий.

Его предоставит мгла — вестник зла.

Пришло время, когда на землю опустилась бездна.

Всюду — тьма, рассвет ждать бесполезно.

В одно мгновение солнце исчезло,

В безлунном воздухе постепенно угасают звезды.

Нет будущего, только настоящее, в один момент

Миллиарды сердец стали биться чаще.

Сердца тех людей, кто глядел вверх, в ледяную чащу.

Страница перевернута, очередная эпоха закончена.

Планета обесточена, силы земных законов

Отдают свои полномочия, заклиная человечество

Вечной ночью, кровные обиды забыты.

Несчастьем перечеркнуты разногласия,

Человеческие чувства и страсти.

Мир сдерживал слезы, наблюдая,

За тем, как происходят все метаморфозы.

Люди стояли врознь, готовые любую кару вынести,

Ожидая от небес былой милости.

«Ты прости!

«-

Кругом слышны молитвы четко.

На этот раз даже слишком правдиво, кротко.

Припев:

Твои мысли в миг сковал страх,

Мир прямо на глазах превращается в прах.

С единственной молитвой на устах

Ты не находишь себе места

В ожидании средства избавлений от бедствий.

Его предоставит мгла — вестник зла.

Сбиваясь в толпы, они жили у костров,

Сочиняя проповеди из бессильных слов.

Их облики в свете шального пламени

Принимали неземные очертания.

Они жгли храмы и жилые здания,

Старые замки, церкви и мечети.

Но даже этому огню не согреть их —

Души, рожденные в плену алчного столетия.

Пылал каждый город, оставляя после себя

Пепел и голод, силы и надежды их иссякли скоро.

Воинственные возгласы сменились покорным стоном.

Огонь и тьма объединились под несчастным небосводом,

Определяя участь человеческому роду.

Безумные смеялись и кому-то наверху кулаком грозили,

Затем падали в пепел и, скрипя зубами, выли.

Прошел слух, подобно грому: «Спасение есть любому.»

Ответ на все вопросы есть в одном месте,

В каменной часовне, на вершине той горы,

Где Боги складывают свои перстни.

Песни о великих подвигах и коварных бестиях.

К тому часу людей осталось немного.

Вереницы факелов, они направились в дорогу.

У подножия горы они сделали привал,

Развели костры, завели разговоры

О причинах беды, возобновили споры,

Уснули вскоре, утих стон.

И каждый из них увидел один и тот же сон,

Один и тот же сон, один и тот же сон.

Настав час, коли це мало статися.

Багато хто не був готовий у той день, і світ був порожній,

Позбавлений часу і життя, а земля - ​​кому твердої глини,

Завмерла в тихій безодні.

Не було навіть хмар, темрява

Справлялася і без них.

Вона була всюди, вона була миром.

Приспів:

Твої думки в миг скував страх,

Світ прямо на очах перетворюється на прах.

З єдиною молитвою на вустах

Ти не знаходиш собі місця

В очікуванні засоби позбавлення від лих.

Його надасть імла - вісник зла.

Твої думки в миг скував страх,

Світ прямо на очах перетворюється на прах.

З єдиною молитвою на вустах

Ти не знаходиш собі місця

В очікуванні засоби позбавлення від лих.

Його надасть імла - вісник зла.

Настав час, коли на землю опустилася безодня.

Усюди— темрява, світанок чекати марно.

В одну мить сонце зникло,

У безмісячному повітрі поступово згасають зірки.

Немає майбутнього, тільки сьогодення, в один момент

Мільярди сердець стали битися частіше.

Серця тих людей, хто дивився вгору, в крижану хащу.

Сторінку перевернуто, чергову епоху закінчено.

Планета знеструмлена, сили земних законів

Віддають свої повноваження, заклинаючи людство

Вічної ночі, кровні образи забуті.

Нещастям перекреслено розбіжності,

Людські почуття і пристрасті.

Світ стримував сльози, спостерігаючи,

За тим, як відбуваються всі метаморфози.

Люди стояли нарізно, готові будь-яку кару винести,

Чекаючи від небес колишньої милості.

«Ти пробач!

«-

Навколо чути молитви чітко.

Цього разу навіть надто правдиво, лагідно.

Приспів:

Твої думки в миг скував страх,

Світ прямо на очах перетворюється на прах.

З єдиною молитвою на вустах

Ти не знаходиш собі місця

В очікуванні засоби позбавлення від лих.

Його надасть імла - вісник зла.

Збиваючись у натовпи, вони жили біля вогнищ,

Складаючи проповіді з безсилих слів.

Їхні облики у світлі шаленого полум'я

Приймали неземні контури.

Вони палили храми та житлові будівлі,

Старі замки, церкви та мечеті.

Але навіть цьому вогню не зігріти їх

Душі, народжені в полоні жадібного століття.

Палало кожне місто, залишаючи після себе

Попіл і голод, сили і надії їх вичерпалися скоро.

Войовничі вигуки змінилися покірним стогін.

Вогонь і темрява об'єдналися під нещасним небозводом,

Визначаючи долю людського роду.

Божевільні сміялися і комусь нагорі кулаком загрожували,

Потім падали в попіл і, скрипучи зубами, вили.

Пройшла чутка, подібно до грому: «Порятунок є будь-кому».

Відповідь на всі питання є в одному місці,

У кам'яній каплиці, на вершині тієї гори,

Де Боги складають свої персні.

Пісні про великі подвиги і підступні бестії.

На той час людей залишилося небагато.

Череди смолоскипів, вони попрямували в дорогу.

Біля підніжжя гори вони зробили привал,

Розвели вогнища, завели розмови

Про причини біди, відновили суперечки,

Заснули незабаром, затих стогін.

І кожен з них побачив один і той самий сон,

Один і той самий сон, один і той самий сон.