Про Макса - Каста

Картины из жизни, мелкие обрывки в памяти,

Разные сюжеты, кое-что вы, может, знаете.

Не замечаете, хотя встречаете вокруг себя.

Вдруг, опять в эти сюжеты проникаете.

Где кто-то доверяет тому,

Кто с виду, вроде, нормальный пацан,

А на самом деле п*дар.

Кто-то насквозь людей видит,

Его и ненавидят, и ценят

Ведь он знает наперед климат.

Его по мелочи кинуть сложно,

А по-крупному допустить просто невозможно.

Его голова полна идей, он умел понимать людей,

Отличать девчонок от б*ядей.

Ранив себя сталь свергал над собой власть,

Доверял барыгам на рынке и не боялся попасть.

Если был больным, то при смерти,

Если скрывался — то вы, пацаны, его не разыщите.

Он был колдуном, так считается,

Его бычки долетая до земли взрываются.

Новички перед его искусством преклоняются,

А лохи завидуют ему и унижаются.

Он запускал их всех на деньги, расчесывал как сосок.

Ему пох*й, это просто лох или отморозок.

Если кто-нибудь из них мочил рога,

Он подтягивал своих людей и наказывал быка.

Убивал по пакету плана в день и слушал хип-хоп,

Это у него еженедельный гороскоп.

И если были деньги и настроение,

То все вокруг попадали на его движение.

Например, 10 бутылок водки, стакан шемали,

Потом шалавы и телки, ох*евали.

С него мусора принимали и его неоднократно,

Но всегда скоро приходилось выпускать обратно.

Я мог попросить его о чем угодно:

кому-то дать п*зды, забрать из садика сестру,

Свободно пойти к пацану свидетелем на суд,

Никто не верит, что такие люди больше не живут.

«Ловите тачку!

Максу всадили нож в живот,

Юля, дай платок, не ори, закрой рот!»

«Братское сердце, не двигайся, держись!»

«Ты не можешь сдохнуть здесь, ты должен жить!»

Машины слишком долго нет, почему пришли мы позже,

Я прижимаю ткань порванной кожи.

Кровь пошла изо рта, он прополз полдвора,

По-любому, он не дотянул бы до утра.

«Макс, не закрывай глаза.

Вон наши пацаны, видишь?»

«Держись, все будет за*бись, сам увидишь!»

«Помнишь лето, наши планы, подумай о семье;

Помнишь, ты же обещал Юльке Крым в сентябре!»

Я видел его взгляд сотни раз,

Но сейчас он смотрел куда-то глубже моих глаз.

Мне стало страшно, мы ждем слишком долго,

Я обернулся — нас ждала разъеб*ная волга.

И пацаны уже бежали помогать,

У подруги растеклась тушь, приступ слез опять.

И на заднем сидении Максу трудно дышать,

Уже в машине прошло минуты 3 или 5.

Мужик по полной в сердцах жмет на газ,

Кровь падает на пол, дежурная смена ждет нас.

Макс что-то сказал, но я раслышал,

Только «клянусь», и через секунд 15 оборвался его пульс.

Картини з життя, дрібні уривки в пам'яті,

Різні сюжети, дещо ви, може, знаєте.

Не помічаєте, хоч зустрічаєте навколо себе.

Раптом, знову в ці сюжети проникаєте.

Де хтось довіряє тому,

Хто на вигляд, начебто, нормальний пацан,

А насправді п*дар.

Хтось наскрізь людей бачить,

Його і ненавидять, і цінують

Адже він знає наперед клімат.

Його по дрібниці кинути складно,

А по-великому допустити просто неможливо.

Його голова сповнена ідей, він умів розуміти людей,

Відрізняти дівчат від б * ядей.

Поранивши себе сталь скидав над собою владу,

Довіряв баригам на ринку і не боявся потрапити.

Якщо був хворим, то при смерті,

Якщо ховався — то ви, пацани, його не розшукайте.

Він був чаклуном, так вважається,

Його бички долітаючи до землі вибухають.

Новачки перед його мистецтвом схиляються,

А лохи заздрять йому і принижуються.

Він запускав їх всіх на гроші, розчісував як сосок.

Йому пох*й, це просто лох чи відморозок.

Якщо хтось із них мочив роги,

Він підтягував своїх людей і карав бика.

Вбивав по пакету плану в день і слухав хіп-хоп,

Це у нього щотижневий гороскоп.

І якщо були гроші і настрій,

То всі навколо потрапляли на його рух.

Наприклад, 10 пляшок горілки, склянка шемалі,

Потім шалави та телиці, ох*ювали.

З нього сміття приймали і його неодноразово,

Але завжди доводилося випускати назад.

Я міг попросити його про будь що:

комусь дати п*зди, забрати з садка сестру,

Вільно піти до пацана свідком на суд,

Ніхто не вірить, що такі люди більше не живуть.

«Ловіть тачку!

Максу всадили ніж у живот,

Юля, дай хустку, не орли, закрий рота!»

«Братське серце, не рухайся, тримайся!»

«Ти не можеш здохнути тут, ти повинен жити!»

Машини занадто довго немає, чому прийшли ми пізніше,

Я притискаю тканину порваної шкіри.

Кров пішла з рота, він проповз півдвору,

По-любому, він не дотягнув би до ранку.

«Макс, не закривай очі.

Он наші пацани, бачиш?

«Тримайся, все буде забитися, сам побачиш!»

«Пам'ятаєш літо, наші плани, подумай про сім'ю;

Пам'ятаєш, ти ж обіцяв Юльці Крим у вересні!»

Я бачив його погляд сотні разів,

Але зараз він дивився кудись глибше моїх очей.

Мені стало страшно, ми чекаємо занадто довго,

Я обернувся — нас чекала роз'їбна волга.

І пацани вже бігли допомагати,

У подруги розтеклася туш, напад сліз знову.

І на задньому сидінні Максу важко дихати,

Вже в машині пройшло хвилини 3 або 5.

Чоловік по повної в серцях тисне на газ,

Кров падає на підлогу, чергова зміна чекає нас.

Макс щось сказав, але я розчув,

Тільки «клянуся», і через секунд 15 обірвався його пульс.