Les canards en plastique - Karpatt

Plus rien ne bouge, tous les curieux retiennent leur respiration

Silence de mort autour du stand, c’est Jacky qui tape le carton

Il cligne un œil, presse la détente et il explose tous les ballons

Avec son chapeau, ses santiags, au Luna Park, c’est l’attraction

Il les entend, ceux qui rigolent, mais il fait même plus attention

Il gagne un canard en plastique sous des bravos de compassion

Et puis il rentre à la maison offrir le trophée à sa mère

Qui est si fière de son fiston: le portrait craché de son père

Parce que papa, il aimait les bêtes, il avait même ramené d’Indo

Un joli couple de bengalis, ils sont derrière sur la photo

Jacky, il aurait bien voulu, lui aussi, rentrer dans l’armée

Courir le monde, voir du pays, faire des cartons pour de vrai

Mais il entend rien d’une oreille alors il s’occupe de maman

Il lui ramène des peluches, des girafes, des éléphants

Dans l’salon y a une télé, des cendriers en céramique

Une montagne de peluches et des canards en plastique

Et puis le soir, quand il s’endort et qu’il entend sa pauv' maman

Pleurer de l’autre côté du mur, il se demande évidemment

Si c’est d’sa faute si elle est triste, pourquoi elle est plus comme avant

Il met les mains sur ses oreilles si fort qu’il l’entend plus vraiment

Et ça lui fait tellement mal, si mal, qu’il sent plus la douleur

Il voit des images dans sa tête qu’il comprend pas, qui lui font peur

«Et si elle venait avec moi, demain, comme elle serait contente

J’lui montrerais le stand de tir demain, comme elle serait contente !»

Le lendemain, elle est jolie, avec sa robe de couleurs

Elle a fini par bien vouloir m’accompagner, maintenant j’ai peur

De les rater tous ces ballons, j’vais lui montrer que j’suis gentil

Pourquoi ils bougent tant ces ballons?

C’est pas normal

Et puis ce bruit, que d’habitude j’entendais pas, y a des milliers de gens

autour

Ils vont faire pleurer ma maman, j’peux pas la décevoir le jour

Où elle est venue avec moi !

Alors il presse la détente, un peu trop vite, un peu pour elle

Un peu pour calmer son attente

Plus rien ne bouge, tous les curieux, retiennent leur respiration

Silence de mort autour du stand, il a manqué tous les ballons

Et il sait bien qu' c’est pas d 'sa faute, qu' c’est les autres qu’ont fait du

bruit

Mais il est tellement triste quand il la voit s'éloigner sans lui

Elle va pleurer à la maison, rien ne sera plus jamais comme avant

Il met les mains sur ses oreilles, si fort, qu’il souffre plus vraiment

Et ça lui fait tellement mal, si mal qu’il sent plus la douleur

Il voit ces images dans la tête, qui lui reviennent, qui lui font peur

Alors il tourne le fusil vers ceux qu’ont fait pleurer sa mère

Vers ceux qui parlent dans son dos, pour mettre fin à son calvaire

Et il ajuste tous ces ballons qui font du bruit, qui pleurent, qui courent

Qui tombent, qui geignent, qui rebondissent, il les explose tour à tour

«Vous voyez bien que j’suis l’meilleur, j’suis presque aussi bon que mon père !

C’est juste pour une histoire d’oreille que j’suis pas allé à la guerre !»

Et puis il rentre à la maison, déçu qu’elle ait pas vu la suite

Et sur la montagne de peluches, dépose un canard en plastique…

Нічого не рухається, всі допитливі затамують подих

Навколо трибуни мертва тиша, Джекі б'є по коробці

Він моргає, натискає на спусковий гачок і лопає всі повітряні кульки

З його капелюхом, його ковбойськими черевиками в Луна-парку — це атракціон

Він чує, як вони сміються, але навіть приділяє більше уваги

Він виграє гумову качку під жалісливі вигуки

А потім приходить додому, щоб віддати трофей матері

Хто так пишається своїм сином: плюючий образ її батька

Тому що тато, він любив тварин, він навіть привіз з Індо

Мила бенгальська пара, вони позаду на фото

Джекі, він теж хотів би піти в армію

Подорожуйте світом, дивіться країну, створюйте коробки по-справжньому

Але він нічого не чує зі своїх вух, тому піклується про маму

Він приносить їй опудало, жирафів, слонів

У вітальні телевізор, керамічні попільнички

Гора м'яких іграшок і пластикових качечок

А потім вночі, коли він засинає і чує свою бідолашну маму

Він, очевидно, дивується, плаче по той бік стіни

Якщо вона винна в тому, що вона сумна, чому вона не така, як раніше

Він так сильно закриває вуха руками, що не чує його

І йому так боляче, так сильно, що він більше не відчуває болю

Він бачить у своїй голові образи, які він не розуміє, які його лякають

«Якби вона прийшла зі мною завтра, яка б вона була щаслива

Завтра покажу їй тир, яка вона буде щаслива!»

Наступного дня вона гарна, з її кольоровою сукнею

У підсумку вона люб’язно пішла зі мною, тепер я боюся

Щоб пропустити всі ці повітряні кулі, я покажу йому, що я гарний

Чому ці повітряні кулі так сильно рухаються?

Це не нормально

А потім цей шум, якого я зазвичай не чув, тисячі людей

навколо

Вони змусять мою маму плакати, я не можу її розчарувати протягом дня

Куди вона прийшла зі мною!

Тому він натискає на спусковий гачок, трохи занадто швидко, трохи для неї

Трохи, щоб полегшити його очікування

Ніщо не рухається, всі допитливі затамують подих

Навколо трибуни мертва тиша, він пропустив усі м’ячі

І він добре знає, що це не його вина, що це зробили інші

шум

Але йому так сумно, коли бачить, як вона йде без нього

Вона буде плакати вдома, нічого вже не буде

Він так сильно закриває вуха руками, що не боляче

І йому так боляче, так сильно, що він більше не відчуває болю

Він бачить у своїй голові ці образи, які повертаються до нього, лякають його

Тому він звертає зброю на тих, кого його мати змушувала плакати

До тих, хто говорить за його спиною, щоб покласти край його мукам

І він налаштовує всі ці повітряні кульки, які шумлять, плачуть, бігають

Падає, стогне, підстрибує, він по черзі вибухає в них

«Ти бачиш, що я найкращий, я майже такий же хороший, як мій батько!

Я пішов на війну не просто заради слуху!»

А потім він повертається додому, розчарований тим, що вона не побачила продовження

А на горі опудал поставте пластикову качку...