BALLADE VON ST.KILDA - Juliane Werding

Zeit für mich zu gehen, ich fühle mich lebensschwer

Hab und Gut gepackt, und ich schau aufs weite Meer

Nur ein letzter Blick, alles bleibt zurück

Was dem Leben Sinn und Inhalt einst gab

Es ist lange her, als damals die Zukunft starb

Die Mönche waren längst tot und auch der letzte Arzt

Der Staat will nichts riskieren und uns evakuieren

Auf der Insel darf jetzt niemand mehr leben

Und selbst die Steine trauern in diesen leeren Mauern

St. Kilda, jetzt bist du allein

Der Wind, er wird dich wiegen und deine Bäume biegen

Und nur die See wird bei dir sein

Zeit für mich zu gehen, das letzte Schiff wartet schon

Ich geh jetzt an Bord und flüstere ohne Ton:

«Ich komm wieder her als Asche auf dem Meer»

Und St. Kilda wird mich wieder erkennen

Wie laut die Möwen schreien und unser Boot begleiten

Keiner hier dreht sich nochmal um Mein Leben geht zu Ende, Geschichte wird Legende

Die Insel weint und bleibt doch stumm

In dieser Nacht sah man ein Leuchten

Es strahlte auf von ganz weit her

St. Kilda zeigte ihre Lichter

Wie ein Gruß an uns weit übers Meer:

«Ihr seid nicht allein, wie weit ihr auch von mir seid

Ihr gehört zu mir, jetzt und für alle Zeit

Ich weiß, ihr musstet gehen, es gibt ein Wiedersehen

Meine Erde wird euch nie mehr vergessen

Ihr seid nicht allein, fangt nun euer Leben an Der Wind weht hier und dort und treibt unsere Zeit voran

Sucht ein neues Glück, und kehrt ihr mal zurück

Meine Erde heißt euch immer willkommen»

Мені пора йти, я відчуваю життєву біду

Я зібрав свої речі і дивлюся на море

Лише один останній погляд, усе залишилося позаду

Те, що колись давало сенс і зміст життю

Минуло багато часу з тих пір, як майбутнє померло тоді

Ченці давно померли, як і останній лікар

Держава не хоче нічим ризикувати і евакуювати нас

Зараз на острові нікому жити не дозволено

І навіть каміння сумують у цих порожніх стінах

Сент-Кілда, ти зараз один

Вітер буде гойдати вас і гнути ваші дерева

І тільки море буде з тобою

Час мені йти, останній корабель уже чекає

Я зараз піду на борт і тихо прошепчу:

«Я повернуся попелом на море»

І Сент-Кілда знову впізнає мене

Як голосно кричать чайки і супроводжують наш човен

Тут ніхто не обертається навколо Моє життя підходить до кінця, історія стає легендою

Острів плаче, але мовчить

Тієї ночі було видно сяйво

Воно сяяло здалеку

Сент-Кілда показала свої вогні

Як привіт нам далеко за морем:

«Ти не самотній, як би далеко ти від мене не був

Ти мій, тепер і назавжди

Я знаю, що тобі треба було йти, буде зустріч

Моя земля ніколи не забуде тебе

Ви не самотні, почніть своє життя зараз Вітер дме тут і там і несе наш час вперед

Знайди нове щастя і повернись

Моя земля завжди вітає тебе»