Ma Tonkinoise - Josephine Baker

Quand au bout d’huit jours, le r’pos terminé,

On va r’prendre les tranchées,

Notre place est si utile

Que sans nous on prend la pile.

Mais c’est bien fini, on en a assez,

Personn' ne veut plus marcher,

Et le coeur bien gros, comm' dans un sanglot

On dit adieu aux civ’lots.

Même sans tambour, même sans trompette,

On s’en va là haut en baissant la tête.

Adieu la vie, adieu l’amour,

Adieu toutes les femmes.

C’est bien fini, c’est pour toujours,

De cette guerre infâme.

C’est à Craonne, sur le plateau,

Qu’on doit laisser sa peau

Car nous sommes tous condamnés

C’est nous les sacrifiés !

Huit jours de tranchées, huit jours de souffrance,

Pourtant on a l’espérance

Que ce soir viendra la r’lève

Que nous attendons sans trêve.

Soudain, dans la nuit et dans le silence,

On voit quelqu’un qui s’avance,

C’est un officier de chasseurs à pied,

Qui vient pour nous remplacer.

Doucement dans l’ombre, sous la pluie qui tombe

Les petits chasseurs vont chercher leurs tombes.

C’est malheureux d’voir sur les grands boul’vards

Tous ces gros qui font leur foire;

Si pour eux la vie est rose,

Pour nous c’est pas la mêm' chose.

Au lieu de s’cacher, tous ces embusqués,

F’raient mieux d’monter aux tranchées

Pour défendr' leurs biens, car nous n’avons rien,

Nous autr’s, les pauvr’s purotins.

Tous les camarades sont enterrés là,

Pour défendr' les biens de ces messieurs-là.

Ceux qu’ont l’pognon, ceux-là r’viendront,

Car c’est pour eux qu’on crève.

Mais c’est fini, car les trouffions

Vont tous se mettre en grève.

Ce s’ra votre tour, messieurs les gros,

De monter sur l’plateau,

Car si vous voulez la guerre,

Payez-la de votre peau !

Коли наприкінці восьми днів r'pos закінчився,

Ми повернемо окопи,

Наше місце дуже корисне

Щоб без нас купу брали.

Але все закінчилося, з нас досить,

Ніхто більше не хоче ходити,

А на серці дуже важко, як у ридання

Ми прощаємося з громадянами.

Хоч без барабана, хоч без труби,

Ми йдемо туди, опустивши голови.

Прощай життя, прощай любов,

Прощайте всі жінки.

Це скінчилося, це назавжди,

З цієї сумнозвісної війни.

Це в Краонне, на плато,

Що ми повинні залишити нашу шкіру

Бо ми всі приречені

Ми принесені в жертву!

Вісім днів окопів, вісім днів страждань,

Та все ж у нас є надія

Сьогодні ввечері настане полегшення

Чого чекаємо без перепочинку.

Раптом у ніч і в тиші,

Ми бачимо, що хтось йде вперед,

Він офіцер піших ловців,

Хто прийде нам на зміну.

Ніжно в тіні, під дощем

Маленькі мисливці йдуть шукати свої могили.

Прикро бачити на великих бульварах

Усі ті великі хлопці, що мають ярмарок;

Якщо для них життя райдужне,

Це не те саме для нас.

Замість того, щоб ховатися, усі ці засідки,

Краще б піднялися до окопів

Захищати своє добро, бо нічого не маємо,

Ми інші, бідні пуротини.

Там поховані всі товариші,

Захищати власність цих панів.

Хто має гроші, той повернуться,

Бо за них ми вмираємо.

Але все закінчилося, тому що труфи

Будуть всі страйкувати.

Настане ваша черга, товсті панове,

Щоб потрапити на знімальний майданчик,

Бо якщо ти хочеш війни,

Платіть за це своєю шкірою!