Un Adiós al Regreso - José Larralde

Letra de Un Adiós al Regreso¿Qué manos, recogerán las libertades perdidas?

Quizá, las mismas que recogen las estrellas que mueren

O tal vez, queden ahí para regocijo de algún ángel perverso

Una lágrima sostengo en el hueco de mi mano

¿Quién podrá responder a mi pregunta… cuando pregunto

¿De qué están hechas las lágrimas?, que pesan tanto

Que gusto a viento tienen las distancias

Una barriada azul, allí entre las escarchas

Alborotando trinos de primaveras idas por detrás de las lomas

Inquietas de estar solas

Esperando a aquel niño que se marchó en silencio

Con la boca partida de sabañón y hambre

Nunca más fue a buscarte, terrón engramillado

Por los huellones hondos de los carros de paso

Embarazados todos de alfalfas y de pastos

Arrastrados por pechos, y el cortado de látigos que

No dejaban marcas… pero anunciaban algo

Nunca volvió y quién sabe si ha de volver un año

Por detrás de la loma, algo muerto y cansado

Para arrastrar los soles de sus días gastados

Y beber de las aguas de los ausentes charcos

Y de sus manos vuele, la inocencia de un llanto

¿De qué están hechas las lágrimas?, que pesan tanto…

Que gusto a vientos, tienen las distancias…

Текст пісні «Прощавай з поверненням» Які руки підберуть втрачені свободи?

Можливо, ті самі, що збирають вмираючі зірки

Або, можливо, вони залишаються там на радість якогось збоченого ангела

Сльоза, яку я тримаю в дузі

Хто зможе відповісти на моє запитання... коли я запитаю

З чого сльози, вони так важать

Який смак мають вітрові відстані

Синя околиця, там між морозами

Тривожні трелі весни пішли за пагорби

неспокійно бути на самоті

Чекаю того хлопчика, який тихо пішов

З розбитим від холоду й голоду ротом

Він ніколи більше не шукав тебе, грудку в траві

Крізь глибокі колії проїжджаючих машин

Усі вагітні люцерною та травами

Тягнули грудьми, та хлюпання батогів то

Вони не залишили слідів... але щось оголосили

Він так і не повернувся і хто знає, чи повернеться через рік

За пагорбом щось мертве й втомлене

Щоб тягнути сонця їхніх змарнованих днів

І пити з вод відсутніх калюж

І з його рук вилітає невинність крику

З чого робляться сльози, вони так багато важать...

Яка радість вітрам, відстані...