Dos Horas Despues - Joaquín Sabina

La tarde consumió su luego fatuo

Sin carne, sin pecado, sin quizás

La noche se agavilla como un ave

A punto de emigrar

Y el mundo es un hervor de caracolas

Ayunas de pimienta, risa y sal

Y el sol es una lágrima en un ojo

Que no sabe llorar

Tu espalda es el ocaso de septiembre

Un mapa sin revés ni marcha atrás

Una gota de orujo acostumbrada

Al desdén de la mar

Y al cabo el calendario y sus ujieres

Disecando el oficio de soñar

Y la espuela en la tasca de la esquina

Y el vicio de olvidar

Por el renglón del corazón

Cada mañana descarrila un tren

Y al terminar vuelta a empezar

Dos horas después de amancer

Tiene la vida un lánguido argumento

Que no se acaba nunca de aprender

Sabe a licor y a luna despeinada

Que no quita la sed

La noche ha consumido sus botellas

Dejándose un jirón en la pared

Han pasado los días como hojas

De libros sin leer

Південь спожив його тоді безглуздий

Ні плоті, ні гріха, ні, можливо

Ніч роїться, як птах

збирається емігрувати

А світ — фурункул

Піст від перцю, сміху та солі

А сонце сльоза на оці

хто не вміє плакати

Твоя спина — захід вересня

Карта без невдач чи назад

Звичайна крапля вичавок

До зневаги до моря

І, нарешті, календар і його провідники

Розтин ремесла мрій

І шпора в кутовій планці

І порок забуття

по лінії серця

Щоранку потяг сходить з рейок

І в кінці почніть спочатку

Через дві години після сходу сонця

Життя має нудну суперечку

Щоб ти ніколи не закінчив навчання

На смак нагадує алкоголь і скуйовджений місяць

що не втамовує спрагу

Ніч пожерла свої пляшки

Залишивши шматок на стіні

Дні пройшли, як листя

непрочитаних книг