Sawdust & Diamonds - Joanna Newsom

From the top of the flight

Of the wide, white stairs

Through the rest of my life

Do you wait for me there?

There’s a bell in my ears

There’s a wide white roar

Drop a bell down the stairs

Hear it fall forevermore

Drop a bell off of the dock

Blot it out in the sea

Drowning mute as a rock;

Sounding mutiny

There’s a light in the wings, hits this system of strings

From the side while they swing;

See the wires, the wires, the wires

And the articulation

In our elbows and knees

Makes us buckle as we couple in endless increase

As the audience admires

And the little white dove

Made with love, made with love:

Made with glue, and a glove, and some pliers

Swings a low sickle arc

From its perch in the dark:

Settle down

Settle down my desire

And the moment I slept I was swept up in a terrible tremor

Though no longer bereft, how I shook!

And I couldn’t remember

Then the furthermost shake drove a murdering stake in

And cleft me right down through my center

And I shouldn’t say so, but I know that it was then, or never

Push me back into a tree

Bind my buttons with salt

Fill my long ears with bees

Praying: please, please, please

Love, you ought not!

No you ought not!

Then the system of strings tugs on the tip of my wings

(cut from cardboard and old magazines)

Makes me warble and rise like a sparrow

And in the place where I stood, there is a circle of wood

A cord or two, which you chop and you stack in your barrow

It is terribly good to carry water and chop wood

Streaked with soot, heavy booted and wild-eyed

As I crash through the rafters

And the ropes and pulleys trail after

And the holiest belfry burns sky-high

Then the slow lip of fire moves across the prairie with precision

While, somewhere, with your pliers and glue you make your first incision

And in a moment of almost-unbearable vision

Doubled over with the hunger of lions

«hold me close,» cooed the dove

Who was stuffed now with sawdust and diamonds

I wanted to say: why the long face?

Sparrow, perch and play songs of long face

Burro, buck and bray songs of long face!

Sing: I will swallow your sadness and eat your cold clay

Just to lift your long face

And though it may be madness, I will take to the grave

Your precious longface

And though our bones they may break, and our souls separate

— why the long face?

And though our bodies recoil from the grip of the soil

— why the long face?

In the trough of the waves

Which are pawing like dogs

Pitch we, pale-faced and grave

As I write in my log

Then I hear a noise from the hull

Seven days out to sea

And it is the damnable bell!

And it tolls — well, I believe, that it tolls — for me!

It tolls for me!

Though my wrists and my waist seemed so easy to break

Still, my dear, I would have walked you to the very edge of the water

And they will recognise all the lines of your face

In the face of the daughter of the daughter of my daughter

Darling, we will be fine, but what was yours and mine

Appears to be a sandcastle that the gibbering wave takes

But if it’s all just the same, then will you say my name:

Say my name in the morning, so I know when the wave breaks?

I wasn’t born of a whistle or milked from a thistle at twilight

No, I was all horns and thorns, sprung out fully formed, knock-kneed and upright

So: enough of this terror

We deserve to know light

And grow evermore lighter and lighter

You would have seen me through

But I could not undo that desire

Oh, desire…

From the top of the flight

Of the wide, white stairs

Through the rest of my life

Do you wait for me there?

З верхньої частини польоту

Широких білих сходів

До кінця мого життя

Ти чекаєш мене там?

У моїх вухах дзвіночок

Широкий білий рев

Киньте дзвіночок вниз по сходах

Почуйте, як він паде назавжди

Скиньте дзвінок із док-станції

Вимкніть його в морі

Тоне німе, як скеля;

Звучить заколот

У крилах — світло, яке б’є по цій системі струн

Збоку, поки вони розгойдуються;

Дивіться дроти, дроти, дроти

І артикуляція

У ліктях і колінах

Змушує нас згинатися, як ми поєднуємось у безкінечному збільшенні

Як захоплюється аудиторія

І білий голуб

Зроблено з любов'ю, зроблено з любов'ю:

Зроблено з клею, рукавиці та плоскогубців

Розгойдує низьку серпоподібну дугу

Зі свого місця в темряві:

Влаштуватися

Заспокойте моє бажання

І коли я заснув, мене охопило жахливий тремтіння

Хоч я вже не втратив, як я трясся!

І я не міг згадати

Потім найсильніший поштовх завдав колу вбивства

І розрізав мене прямо через мій центр

І я не повинен так говорити, але я знаю, що це було тоді чи ніколи

Відштовхніть мене назад на дерево

Перев’яжіть мої гудзики сіллю

Наповни мої довгі вуха бджолами

Молиться: будь ласка, будь ласка, будь ласка

Люби, ти не повинен!

Ні, не слід!

Потім система струн тягне кінчик мого крила

(вирізано з картону та старих журналів)

Змушує мене брижати й підніматися, як горобець

А на місці, де я стояв, є коло дерев’яного

Шнур або два, які ви порубаєте і складете у свою курку

Страшно добре носити воду і рубати дрова

Всіяний сажею, важкі чоботи і дикі очі

Коли я пробиваюся крізь крокви

А мотузки та шківи тягнуться слідом

І горить до неба найсвятіша дзвіниця

Тоді повільна вогняна губа з точністю рухається по прерії

Поки десь за допомогою плоскогубців і клею ви робите свій перший надріз

І в момент майже нестерпного бачення

Подвоївся з голодом левів

«Тримай мене ближче», — воркував голуб

Кого тепер набивали тирсою та діамантами

Я хотів сказати: чому довге обличчя?

Горобець, окунь і грають пісні з довгим обличчям

Бурро, бакс і пісні довгого обличчя!

Заспівай: Я проковтну твій смуток і з’їм твою холодну глину

Просто щоб підняти своє довге обличчя

І хоча це може бути божевіллям, я візьмусь у могилу

Твоє дорогоцінне довголице

І хоч наші кістки можуть поламати, а душі розлучитися

— чому довге обличчя?

І хоча наші тіла відхиляються від хватки ґрунту

— чому довге обличчя?

У кориті хвиль

Які лапають, як собаки

Ми, блідолиці й серйозні

Як я записую у мому журналі

Потім я чую шум із корпусу

Сім днів у морі

І це проклятий дзвін!

І це двинувачує — ну, я вважаю, що двинує — для мене!

Для мене це платне!

Хоча мої зап’ястя та талію, здавалося, легко зламати

Все-таки, любий, я б доставив тебе до самого краю води

І вони розпізнають усі лінії твого обличчя

Перед обличчям дочки дочки моєї дочки

Коханий, у нас все буде добре, але що було твоє і моє

Виглядає за пісочний замок, який бере хвиля

Але якщо все однаково, то чи скажеш моє ім’я:

Скажи моє ім’я вранці, щоб я знав, коли зійде хвиля?

Я не народився від свисту і не доївся від розторопші в сутінках

Ні, я був цілий рогами й шипами, виросли повністю сформованими, на колінах і прямо

Отже: досить тего жаху

Ми заслуговуємо знати світло

І ставати все легше і легше

Ви б побачили мене наскрізь

Але я не міг скасувати це бажання

Ох, бажання…

З верхньої частини польоту

Широких білих сходів

До кінця мого життя

Ти чекаєш мене там?