Les timides - Jacques Brel

Les timides

Ça se tortille

Ça s’entortille

Ça sautille

Ça se met en vrille

Ça s’recroqueville

Ça rêve d'être un lapin

Peu importe

D’où ils sortent

Mes feuilles mortes

Quand le vent les porte

Devant nos portes

On dirait qu’ils portent

Une valise dans chaque main

Les timides

Suivent l’ombre

L’ombre sombre de leur ombre

Seule la pénombre

Sait le nombre

De leurs pudeurs de Levantin

Ils se plissent

Ils palissent

Ils jaunissent

Ils rosissent

Ils rougissent

S'écrevissent

Une valise dans chaque main

Mais les timides

Un soir d’audace

Devant leur glace

Rêvant d’espace

Mettent leur cuirasse

Et alors place

Allons Paris

Tiens-toi bien

Et vive la gare

Saint-Lazare

Mais on s'égare

On s’effare

On s’désempare

Et on repart

Une valise dans chaque main

Les timides

Quand ils chavirent

Pour une Elvire

Ont des soupirs

Ont des désirs

Qu’ils désirent dire

Mais ils n’osent pas bien

Et leur maîtresse

Plus prêtresse

En ivresse

Qu’en tendresse

Un soir les laissent

Du bout des fesses

Une valise dans chaque main

Les timides

Alors vieillissent

Alors finissent

Se rapetissent

Et quand ils glissent

Dans les abysses

Je veux dire

Quand ils meurent

N’osent rien dire

Rien maudire

N’osent frémir

N’osent sourire

Juste un soupir

Et ils meurent

Une valise sur le cœur

Сором’язливі

Воно хитається

Воно крутиться

Це пропускає

Він переходить у обертання

Воно згортається

Мріє бути кроликом

Не зважай

звідки вони походять

Мої мертві листя

Коли вітер їх несе

Перед нашими дверима

Здається, вони одягнені

У кожній руці по валізи

Сором’язливі

слідувати за тінню

Темна тінь їхньої тіні

Тільки темний

Знає число

Про їхню левантійську скромність

Вони зморщуються

вони тьмяніють

Вони жовтіють

Вони стають рожевими

Вони червоніють

кришитися

У кожній руці по валізи

Але сором'язливий

Ніч зухвалості

Перед їхнім дзеркалом

мріють про космос

Одягніть їх кирасу

А потім вгору

Їдемо в Париж

Поводьтеся пристойно

І хай живе станція

Святий Лазар

Але ми відволікаємося

Нам страшно

Ми розгублені

І ми йдемо

У кожній руці по валізи

Сором’язливі

Коли вони перекидаються

Для Ельвіри

Мати зітхання

мати бажання

Що вони хочуть сказати

Але вони не сміють добре

І їхня господиня

Більше жриці

П'яний

Що в ніжності

Одного вечора покинь їх

Від кінця сідниць

У кожній руці по валізи

Сором’язливі

Так старійте

Тож кінець

зменшуватися

І коли вони ковзають

У прірву

я хочу сказати

коли вони вмирають

Не смій нічого сказати

нічого не проклинати

Не смій здригатися

Не смій посміхатися

Просто зітхнув

І вони гинуть

Валіза на серці