Les Marquises - Jacques Brel

Ils parlent de la mort comme tu parles d’un fruit

Ils regardent la mer comme tu regardes un puits

Les femmes sont lascives au soleil redouté

Et s’il n’y a pas d’hiver, cela n’est pas l´été

La pluie est traversière, elle bat de grain en grain

Quelques vieux chevaux blancs qui fredonnent Gauguin

Et par manque de brise, le temps s’immobilise

Aux Marquises

Du soir, montent des feux et des points de silence

Qui vont s'élargissant, et la lune s’avance

Et la mer se déchire, infiniment brisée

Par des rochers qui prirent des prénoms affolés

Et puis, plus loin, des chiens, des chants de repentance

Et quelques pas de deux et quelques pas de danse

Et la nuit est soumise et l’alizé se brise

Aux Marquises

Le rire est dans le cœur, le mot dans le regard

Le cœur est voyageur, l’avenir est au hasard

Et passent des cocotiers qui écrivent des chants d´amour

Que les sœurs d’alentour ignorent d’ignorer

Les pirogues s’en vont, les pirogues s’en viennent

Et mes souvenirs deviennent ce que les vieux en font

Veux-tu que je te dise: gémir n’est pas de mise

Aux Marquises

Вони говорять про смерть, як ви говорите про плід

Вони дивляться на море, як ти дивишся на криницю

Жінки ласі до страшного сонця

А якщо нема зими, то не літо

Дощ поперечний, б’є від крупинки до крупинки

Кілька старих білих коней гудять Гогена

А через брак вітерця час зупиняється

На Маркізських островах

З вечора піднімаються вогнища і точки тиші

Це розширюється, а місяць наближається

І море розривається, безмежно розбите

По скелях, які взяли божевільні імена

А потім, далі, собаки, пісні покаяння

І то два кроки, то танцювальні кроки

А ніч покірна і пасат зриває

На Маркізських островах

Сміх у серці, слово в очах

Серце — мандрівник, майбутнє — випадкове

І повз кокосові пальми, які пишуть пісні про кохання

Щоб оточуючі сестри не ігнорували

Каное йдуть, байдарки йдуть

І мої спогади стають тим, що з них роблять старі

Скажу тобі: стогнати не до місця

На Маркізських островах