Les fenêtres - Jacques Brel

Les fenêtres nous guettent

Quand notre cœur s’arrête

En croisant Louisette

Pour qui brûlent nos chairs

Les fenêtres rigolent

Quand elles voient la frivole

Qui offre sa corolle

À un clerc de notaire

Les fenêtres sanglotent

Quand à l’aube falote

Un enterrement cahote

Jusqu’au vieux cimetière

Mais, les fenêtres froncent

Leurs corniches de bronze

Quand elles voient les ronces

Envahir leur lumière

Les fenêtres murmurent

Quand tombent en chevelure

Les pluies de la froidure

Qui mouillent les adieux

Les fenêtres chantonnent

Quand se lève à l’automne

Le vent qui abandonne

Les rues aux amoureux

Les fenêtres se taisent

Quand l’hiver les apaise

Et que la neige épaisse

Vient leur fermer les yeux

Mais, les fenêtres jacassent

Quand une femme passe

Qui habite l’impasse

Où passent les messieurs

La fenêtre est un œuf

Quand elle est œil-de-bœuf

Qui attend comme un veuf

Au coin d’un escalier

La fenêtre bataille

Quand elle est soupirail

D’où le soldat mitraille

Avant de succomber

Les fenêtres musardent

Quand elles sont mansardes

Et abritent les hardes

D’un poète oublié

Mais, les fenêtres gentilles

Se recouvrent de grilles

Si par malheur on crie

«Vive la liberté»

Les fenêtres surveillent

L’enfant qui s'émerveille

Dans un cercle de vieilles

À faire ses premiers pas

Les fenêtres sourient

Quand quinze ans trop jolis

Et quinze ans trop grandis

S’offrent un premier repas

Mais, les fenêtres menacent

Les fenêtres grimacent

Quand parfois j’ai l’audace

D’appeler un chat un chat

Les fenêtres me suivent

Me suivent et me poursuivent

Jusqu'à ce que peur s’ensuive

Tout au fond de mes draps

Les fenêtres souvent

Traitent impunément

De voyous des enfants

Qui cherchent qui aimer

Les fenêtres souvent

Soupçonnent ces manants

Qui dorment sur les bancs

Et parlent l'étranger

Les fenêtres souvent

Se ferment en riant

Se ferment en criant

Quand on y va chanter

Ah je n’ose pas penser

Qu’elles servent à s’voiler

Plus qu'à laisser entrer

La lumière de l'été

Non je préfère penser

Qu’une fenêtre fermée

Ça ne sert qu'à aider

Les amants à s’aimer

Вікна дивляться на нас

Коли наше серце зупиняється

Перетин Луїзети

Для кого горить наша плоть

Вікна сміються

Коли бачать легковажне

Хто пропонує свій віночок

До нотаріуса

Вікна ридають

Коли згасає світанок

Горбий похорон

На старий цвинтар

Але вікна мнуться

Їх бронзові карнизи

Коли вони бачать кукурузу

вторгнутися в їх світло

Шепотять вікна

Коли випадає

Холодні дощі

Який змочує прощання

Вікна гудуть

Коли восени світає

Вітер, що здається

Вулиці закоханих

Вікна мовчать

Коли зима їх заспокоює

І густий сніг

Закрийте їм очі

Але вікна дзвонять

Коли проходить жінка

Хто живе в глухому кутку

Куди йдуть пани

Вікно — яйце

Коли вона oeil-de-boeuf

Хто чекає, як вдівець

На розі сходів

Бойове вікно

Коли вона передихає

Звідки стріляє солдат

Перш ніж піддатися

Вікна гаснуть

Коли вони на горищі

І прихистіть стада

Про забутого поета

Але гарні вікна

Покриті сітками

Якщо за нещастям ми кричим

«Хай живе свобода»

Windows годинник

Дивовижна дитина

У колі стареньких

Щоб зробити свої перші кроки

Вікна посміхаються

Коли п'ятнадцять років занадто гарна

І п'ятнадцять років теж виріс

Пригощайте один одного першим прийомом їжі

Але, вікна загрожують

Вікна кривляться

Коли іноді я маю нахабність

Називати речі своїми іменами

Вікна слідують за мною

Слідуй за мною і ганяйся за мною

Поки не настане страх

Глибоко в моїх простирадлах

Вікна часто

поводитися безкарно

Про дитячих головорізів

які шукають кого любити

Вікна часто

Підозрюйте цих селян

Хто спить на лавках

І говорити іноземною

Вікна часто

Близько сміється

Закрити з криком

Коли ми йдемо туди співати

Ах, не смію думати

Що вони служать, щоб завуалізувати себе

Більше, ніж впустити

Світло літа

Ні, я вважаю за краще думати

ніж закрите вікно

Це служить лише для допомоги

закохані любити один одного