Мамины сны - Ирина Ортман

У Луны глаза седые.

Ночи лунные длинны.

Молодые, молодые, — моей маме снятся сны.

Вдруг застонет, как от залпа, среди ночи, среди сна —

Будто вновь начнётся завтра отгремевшая война;

Будто вновь начнётся завтра отгремевшая война.

«Ты припомни, мой хороший», — шепчет мама, в час сквозь сон:

«Мое платьице в горошек, довоенный патефон.»

Под неслышимые звуки, слёзы льются по лицу —

Мама снова тянет руки к неубитому отцу;

Мама снова тянет руки к неубитому отцу.

Вижу это не впервые, при Луне и без Луны;

Словно письма фронтовые — прилетают к маме сны.

«Ты припомни наши вальсы», — шепчет мама в час ночной;

«Ты сожми покрепче пальцы, хоть во сне побудь со мной.

Ты сожми покрепче пальцы, хоть во сне побудь со мной.»

У Місяця очі сиві.

Ночі місячні довжини.

Молоді, молоді, моїй мамі сняться сни.

Раптом застогне, як від залпу, серед ночі, серед сну.

Ніби знову почнеться завтра війна, що відгриміла;

Ніби знову почнеться завтра війна, що відгриміла.

«Ти пригадай, мій добрий», — шепоче мама, вчасно крізь сон:

«Моє плаття в горошок, довоєнний патефон.»

Під нечутні звуки, сльози ллються по особі.

Мама знову тягне руки до неубитого батька;

Мама знову тягне руки до невбитого батька.

Бачу це не вперше, при Місяці і без Місяця;

Немов листи фронтові — прилітають до мами сни.

«Ти пригадай наші вальси», — шепоче мама в годину нічний;

«Ти стисни міцніше пальці, хоч у сні спонукай зі мною.

Ти стисни міцніше пальці, хоч усні спобудь зі мною.