Сказочка - Ирина Круг

Это ветер дует в закрытые окна, срывая с петель.

Это ночь колдует из белого снега, взбивая постель.

Ничего что тропиночка ляжет, она не расскажет, куда ты ходил,

А под утро следы забросает, никто не узнает, кого ты любил.

Я сама решила, сама загадала хоть ночь да, моя.

Ты не бойся милый, что будет, что было — печаль не твоя

Ничего что тропиночка ляжет, она не расскажет, куда ты ходил,

А под утро следы забросает, никто не узнает, кого ты любил.

Ночью песня не слышна и дорога не видна,

Слышит только стук сердец, тут и сказочки конец.

Что мне бог, что мне люди, какое им дело с кем ночь провела.

Кто меня осудит?

Кого я хотела, того и звала!

Ничего что тропиночка ляжет, она не расскажет, куда ты ходил,

А под утро следы забросает, никто не узнает, кого ты любил.

Це вітер дме в зачинені вікна, зриваючи з петель.

Це ніч чаклує з білого снігу, збиваючи постіль.

Нічого що стежка ляже, вона не розкаже, куди ти ходив,

А під ранок сліди закидає, ніхто не дізнається, кого ти любив.

Я сама вирішила, сама загадала хоч ніч так, моя.

Ти не бійся милий, що буде, що було—печаль не твоя

Нічого що стежка ляже, вона не розкаже, куди ти ходив,

А під ранок сліди закидає, ніхто не дізнається, кого ти любив.

Вночі пісня не чутна і дорога не видно,

Чує тільки стукіт сердець, тут і казочки кінець.

Що мені бог, що мені люди, яке їм з ким ніч провела.

Хто мене засудить?

Кого я хотіла, того і кликала!

Нічого що стежка ляже, вона не розкаже, куди ти ходив,

А під ранок сліди закидає, ніхто не дізнається, кого ти любив.