Quand Ils Rentraient Chez Eux - IAM

Quoi d’plus solitaire, qu’avoir l’destin comme pre, l’mal comme compre

Quoi faire part s’taire, quand la mort t’guette sur l’asphalte

Les pieds sur terre, les yeux rivs sur les autres, quand ils rentraient

Moi j’tais, aux mmes endroits fixs, la tte dans les toiles, et Fallait-la voir, cette putain d’toile, irrelle que f’sait ma vie

La principale, celle qui s’trouve dans la rue, hlas la spirale

Celle qui t’mne vers l’gouffre, ou droit vers l’univers carcral

O les gosses, s’perdent o pour la plupart des mes souffrent, o les lames

s’ouvrent

O on t’prouve, qu’seule la force t’couvre, et qu’les faibles crvent

Dans c’milieu, fallait pas tre prt, mais dtermin sans trve

Quand ils rentraient chez eux, j’trouvais qu’ils trahissaient la cause ouais

Pour moi y’avait pas d’pause, on tait l, fallait occuper l’terrain

Quand ils rentraient chez eux, la force, vire la haine, celle qui cerne

Berne, les proies ternes, qui s’perdaient, dans nos ruelles

O rgne l’cruel, l’ring des duels, l’truc habituel

Sauf qu’l, on voulait surtout pas qu’nos coeurs s’glent, Mam’zelle

Malgr tout, on vivait peut-tre mieux qu’ceux qu’avaient tout

On riait au maximum, sachant qu’on avanait dans l’flou

C’tait l’but, pas crever, vivre, dire qu’on existe, mme ivres

Ma main libre, livre ma fibre, quand nos coeurs vibrent

Cible, la mme chose, Rh, ma passion la zik

L’motion, chez nous, a jamais t basique

Quand ils rentraient chez eux, j’avais toujours d’ct une p’tite larme

L’fait d’avoir grandi, sans pre ni mre, m’a fait couler trop d’grammes

Toujours de ceux qui restaient au sol colls, dans le dcor

Comme ces bancs, devant l’ocan bant

100 fois le monde fut refait rves conqurants

Les pieds dedans on luttait vaillamment

A l’heure o les autres rentraient les survivants

Errer dehors cherchant la clef des champs

Les nuages chevauchant, l’espoir s’accrochant;

Malgr a, on riait frquemment

Sous le lampadaire, a chambrait mchamment

Inconscients, peut-tre, alors que dj du son, nous tions les amants

Le principal soucis, c’tait pas de manger dcemment

J’rentrais doucement, c’t’heure tardive, quand le soleil chassait la nuit

Rempli d’exploits dans cet’jungle, o tous les jours j’chassais l’ennui sur les

Marches, des heures sur le derche, blotti sur une seule barre de mtal

Misre mentale, 10 balles en poche avec une Marlboro Light

Moi, j’chiale pas, je relate, c’tait pas l’ghetto, mais que pouvais-je

Esprer d’mieux, en quittant l’domicile de mon pre si tt Ma mre croyait qu’j’trainais dans l’mtro, faisant la manche

Mais j’comptais les minutes ma montre, et tous ces putains d’jours c’tait

Dimanche

Comme quand j’retirais l’huile, sur mes lvres, de mon revers de manche

Regrettant les repas d’Man, quand j’tais mme, devant mon verre de menthe

Ouais timide, facilement vert de honte, cet air me hante

C’est bte comme on en arrive har ces petits cons pleins d’chance

Quand ils rentraient chez eux, l’assiette fumait la maison

J’fumais des bongs draison, dernier con rester assis sur l’banc

Prsent chaque saison, rimes magistrales, forges l o l’homme

Se forge, affrontant l’froid glacial en parka les nuits de mistral

La tte dans les toiles, mes couteurs, crachaient l’son d’Marley Marl

J’voulais m’faire la malle, sentiments poss sur un carnet sale

A force de lire, j’compris qu’Dieu n’a d’gal, j’tais dans l’noir

Et savoir que personne tendrait la main pour m’en sortir m’a fait mal

Quand ils rentraient sur le palier laissant soucis et crasses

J’suis rest l subir, jusqu' c’que mon propre thorax m’crase

Comme quoi, le silence de la douleur est parfois bien plus fort que le bruit de la rage

Toujours de ceux qui restaient au sol colls, dans le dcor

Comme ces bancs matre sant

C’trottoir a vu natre un nombre d’MC consquents

Une grappe de persistants

Peu peu s’forgeant l’heure o d’autres patientaient leur repas

S’rchauffant, nous on parlait au vent

Les nuages chevauchant

L’estomac rugissant

La musique mrissant

Nos rves se dressant vers le firmament

C’est pas qu’on voulait fuir maman

Mais ce truc, on y tenait fermement

Ca nous a fait grandir, patiemment mrir

L’envie de dire

Commencer s’languir

Що може бути більш самотнім, ніж мати долю як батько, зло як розуміння

Що робити, щоб мовчати, коли на асфальті чекає смерть

Ноги на землі, очі прикуті до інших, коли вони поверталися

Я, я був у тих самих фіксованих місцях, моя голова в зірках, і чи потрібно було бачити це, цю прокляту зірку, нереальну, що робить моє життя

Головний, той, що на вулиці, нажаль спіраль

Той, що веде вас у прірву, або просто у тюремний всесвіт

О, діти губляться там, де страждає більшість душ, де леза

ВІДЧИНЕНО

Там, де вас випробовують, вас покриває тільки сила, а слабкі вмирають

У цьому середовищі ви повинні бути не готовими, а невпинно рішучими

Коли вони повернулися додому, я подумав, що вони зрадили справу

Для мене не було перерви, ми були там, ми повинні були зайняти поле

Коли вони повернулися додому, сила, обертається ненавистю, тим, що оточує

Берн, тупа здобич, що заблукала, у наших завулках

О rgne жорстокий, кільце дуелей, звичайна річ

За винятком того, що, перш за все, ми не хотіли, щоб наші серця йшли не так, Мам'зел

Незважаючи ні на що, можливо, ми жили краще за тих, у кого все було

Ми сміялися на повну, знаючи, що рухаємося вперед у тумані

Це була мета, не вмерти, жити, сказати, що ми існуємо, навіть п’яні

Моя вільна рука, дай моє волокно, коли наші серця вібрують

Target, те саме, Rh, my passion the zik

У нас емоції ніколи не були основними

Коли вони приходили додому, у мене завжди була сльоза

Те, що я виріс, без батька чи матері, змусив мене скинути занадто багато грамів

Завжди з тих, хто залишився на землі приклеєний, в декорі

Як ці лавочки, перед морським океаном

100 разів світ переробляли, перемагаючи мрії

Ногами ми відважно билися

Як інші повернули вцілілих

Блукайте надвір, шукаючи ключ до полів

Хмари їдуть, надія чіпляється;

Незважаючи на це, ми часто сміялися

Під ліхтарним стовпом він нечестивий

Несвідомі, мабуть, коли вже звук, ми були коханцями

Головною турботою було не поїсти пристойно

Я повертався додому повільно, пізня година, коли сонце прогнало ніч

Наповнені подвигами в цих джунглях, де щодня я полював на нудьгу

Сходинки, години на дерче, тулилися на єдиному металевому брусі

Душевні страждання, 10 в кишені з Marlboro Light

Я, я не плачу, я розповідаю, це було не гетто, але що я міг

Сподіваючись на краще, так скоро покинувши батьківський дім. Мама думала, що я зависаю в метро й жебракую

Але я рахував хвилини на годиннику, і це було всі ці бісані дні

неділя

Як коли я зняв масло з губ, з манжети

Шкода про їжу Людини, коли я була ввечері, перед моїм келихом м’яти

Так, сором’язливий, легко зеленіє від сорому, цей погляд мене переслідує

Нерозумно, як це доходить до цих щасливчиків

Коли вони повернулися додому, тарілка обкурила будинок

Я курив бонги, останній ідіот, який сидів на лавці

Присутня кожна пора, майстерні рими, виковані там, де людина

Кований, стикаючись із морозом у парку в містральні ночі

Голова в зірки, мої навушники, плюються на звук Марлі Марла

Я хотів розмістити багажник, почуття на брудному зошиті

Читаючи, я зрозумів, що Богу немає рівних, я був у темряві

І знання, що ніхто не потягнеться, щоб мене витягнути, зашкодило мені

Коли вони повернулися на посадку, залишивши турботи та бруд

Я залишився там страждати, поки мої власні груди не розчавили мене

Як і що, тиша болю іноді набагато голосніше, ніж звук люті

Завжди з тих, хто залишився на землі приклеєний, в декорі

Як ці лавки майстрів здоров’я

На цьому тротуарі з’явилася низка значних MC

Кластер стійких

Поступово підробляючи час, коли інші чекали своєї трапези

Розігрівшись, ми розмовляли з вітром

Їдуть хмари

Ревить живіт

Музика зростає

Наші мрії піднімаються на небосхил

Справа не в тому, що ми хотіли втекти від мами

Але ми трималися міцно

Це змусило нас рости, терпляче дорослішання

Бажання сказати

почати тужити