Un Cri Court Dans La Nuit - IAM, Nuttea

Il est assis au fond du métro, où personne ne regarde

Silence pesant, trois mecs montent, visages menaçants

«Allez, tombe la veste, on est accroc d’elle»

Mais lui supplie, commence à pleurer, son père lui a offert à Noël

Elle change de main, il a beau dire que ses parents n’ont pas un sou

Au fond, tout le monde s’en fout, les trois types, les gens autour

Gratuitement, la lame est soudaine

L’Opinel pénètre, 10 centimètres dans l’abdomen

Ça fait déjà un an, il aurait 16 ans

Son père ne s’en est jamais vraiment remis

Lorsqu’il entre dans sa chambre, rien n’a changé

Les jouets, les livres, cependant les murs sont tristes

Pourquoi vivre si tuer c’est facile?

On veut tourner le couteau

Quand tout s'écroule d’un coup au fond d’un métro, il gît là

Les flics enquêtent, bouffent des sandwiches, même sourient

Racontent leur vie, ils parlent même pas de lui

Il a du mal à s’imaginer, jadis son enfant innocent

En une seconde, pour 400 francs, mourant dans une flaque de sang

Une flaque de pleurs, une vague de peur, la bague du bonheur

Fruit de l’amour, fauché par le tranchant d’une dague de malheur

C'était pas l’heure de partir, il ne lui avait pas tout dit

Tant pis, ce sera au Paradis

Et des remords la racine, s'élève un arbre

Et de l’arbre pousse des fleurs délicates qui viennent caresser le marbre

Encore une tombe à fleurir

Un ange part dans un dernier soupir

Un fait divers dans une ruelle

Un cri court, personne n’entend l’appel

Rue sombre, éclairée aux néons, deux heures déjà

Qu’elle fait les cents pas et dans le sac toujours pas un rond

Trottoirs glauques, bars sales, bagarres d’ivrognes

Les talons frappent le goudron, au feu rouge un mec klaxonne

Elle en a marre de ces tarés qui passent, repassent, la condamnent

Blessent son âme et dix mètres plus loin se marrent

Ça marche pas bien aujourd’hui, les mecs n’ont pas envie

À cause de la pluie ou la vie, le sexe perd face au souci

Un manteau, un parapluie, l’enfer en costume gris

Se rapproche, son regard fuit, elle dit son prix, c’est parti

S’ouvre la porte, couloir vers le purgatoire, pour elle l’histoire

Tourne tel un train fantôme de foire, de sa rue au glissement des bas noirs

Miroir, dis-lui qui est la plus belle

Ne la laisse pas croire seule le soir, que les fées se foutent d’elle

Belle au bois dormant sur un matelas sans ressort

Ancrée à son sort comme un bateau usé, jamais ne sort du port

Blanche-Neige a croqué le fruit amer sans amertume

Pour eux, elle n’est qu’un pute, pour son fils elle reste une mère

Une peau d'âne princesse le jour esclave la nuit

Mais les escarpins sont maudits, ils ramènent Cendrillon vers son taudis

Les murs témoins de l'étreinte plus brève que tendre

Capturent son regard rêveur, seul remède contre la démence

Sorti par la fenêtre un cri sans bruit hante les rues sans vie

Sorti par la fenêtre un cri court dans la nuit

Encore une tombe à fleurir

Un ange part dans un dernier soupir

Un fait divers dans une ruelle

Un cri court, personne n’entends l’appel

Він сидить у задній частині метро, ​​куди ніхто не дивиться

Важка тиша, троє хлопців виходять нагору, грізні обличчя

«Давай, скинь куртку, ми залежні від цього»

Але він просить, починає плакати, батько подарував йому на Різдво

Вона переходить з рук в руки, він може сказати, що в його батьків немає ні копійки

В основному, нікого не хвилює, троє хлопців, люди навколо

Вільний, лезо раптово

Опінель проникає в черевну порожнину на 10 сантиметрів

Вже пройшов рік, йому було б 16

Його батько так і не пережив цього

Коли він увійшов до своєї кімнати, нічого не змінилося

Іграшки, книжки, але стіни сумні

Навіщо жити, якщо вбивати легко?

Ми хочемо повернути ніж

Коли все раптом руйнується на дні метро, ​​він лежить там

Копи розслідують, їдять бутерброди, навіть посміхаються

Розкажіть своє життя, вони навіть не говорять про нього

Йому важко уявити себе, колись свою невинну дитину

За секунду, за 400 франків, вмираючи в калюжі крові

Калюжа сліз, хвиля страху, кільце щастя

Плід любові, убитий лезом кинджала горя

Ще не час йти, він не сказав їй усього

Шкода, це буде в раю

І каяття корінь, дерево росте

А з дерева ростуть ніжні квіти, що пестять мармур

Ще одна могила цвісти

Ангел відходить з останнім подихом

Новина в провулку

Крик короткий, дзвінка ніхто не чує

Темна, освітлена неоновою вулиця, вже друга година

Щоб вона крокувала і в сумці все одно не коло

Брудні тротуари, брудні бари, п’яні бійки

Каблуки вдарилися по асфальту, на червоне світло чувак сигналить

Їй набридли ці виродки, які приходять і йдуть, засуджують її

Болить його душу і за десять метрів сміється

Сьогодні не йде, хлопці не хочуть

Через дощ або життя секс втрачає турботу

Пальто, парасолька, пекло в сірому костюмі

Підходить ближче, її погляд збігає, вона каже свою ціну, їдемо

Відкриває двері, коридор до чистилища, для її історії

Звертається, як поїзд-привид, зі своєї вулиці до чорних панчох

Дзеркало, скажи їй, хто найкрасивіший

Не дай їй подумати на самоті вночі, що феї насміхаються з неї

Спляча красуня на безпружинному матраці

Прив’язаний до своєї долі, як зношений корабель, ніколи не виходить із порту

Білосніжка надкусувала гіркий плід без гіркоти

Для них вона лише повія, для сина вона залишається матір'ю

Осляча шкіра принцеси вдень раба вночі

Але насоси прокляті, вони повертають Попелюшку в її хатинку

Свідок стін скоріше ніж ніжні обійми

Схопіть її мрійливий погляд, єдиний ліки від божевілля

За вікном безшумний крик переслідує безживні вулиці

Вийшов з вікна короткий крик у ніч

Ще одна могила цвісти

Ангел відходить з останнім подихом

Новина в провулку

Крик короткий, дзвінка ніхто не чує