Lâches - IAM

J’ai appris à aimer les secondes

Qui viennent un couteau entre les omoplates

Sourire au soleil, sous les nuages, un jour maussade

A rester droit quand la cour s’penche, langue sur le sol vomiteux

Captant l’attention des puissants

J’suis planté là des ans, épuisant, écoutant les palabres

Et raisonnements ahurissants de gens suffisants

Puis détester mon visage à l'écran, fallait livrer bataille

J’ai fui, seulement, j’crois qu’j’en ai pas eu l’cran

Celui d’porter l’poids d'être si connu

Que l’air s’dresse comme des murs

Gardés par des démons trépidants

Deux mètres de marge c’est pas évident, la nature humaine

Retorse a fait d’moi un bonhomme hésitant

But suprême à tous, aimer, rire, vivre et rester entier

J’ai vu l’courage irradiant, pas dans l’shit mais dans l’chantier

Arrête ce char, la fumée m’a porté au paradis des lâches

Faux comme c’nuage épais

Mes responsabilités jetées dans les bras du JB

C'était sûrement la faute aux autres, enfin c'était mon idée

C’est drôle comme on change, met les valeurs au piquet

C’est glorieux comme taper un mec a terre en comité

Nos carcasses errent dans ces rues, sans sympathie

Faisant place aux coups miteux, à l’apathie, que d’lâches culs mités

Derrière nos visages, courage on rapatrie

Mettant l’feu à des voitures, on promet qu’l’on sera pas triste, on y met

La rage, la rancœur, la haine

On s’aperçoit même pas quand nos tripes traînent par terre

Comme des milliers d’gens, j’ai été souligné, souillé

Quand mes repères ont été oubliés

Et l’esprit est la chose, la plus dramatique à perdre

Car la valeur d’un homme s’mesure au poids d’ses pensées

Enfin j’crois, t’sais, faut avancer

Car nos coeurs sur des chemins sinueux sont lancés

La première image, celle qui m’saute aux yeux?

C’est sa mère avec ses bras dirigés vers les cieux

Moi !

Pouvant rien faire, j’me sentais lâche

Pendant qu’mes potes cherchaient l’feu

Le moment où la jeunesse se gâche

Courageux ou débile?

Fils !

On s’en tape au fond, on sait rien?

C’qui motive les êtres?

Plus rien

Plus l’temps de voir, que tous on est schizophrènes

Qu’on rêve tous, d’une autre vie avec moins d’peines

On s’pose pas d’questions avec 20 piges dans la poire

Passion, désir, était les mots clés de nos répertoires

Dire qu’il aurait pus avoir des gosses comme moi

Voir qu’la vie, c’est eux et pas nos putains d’proies

Nos ch’mins bis créent des fossés, où c’est dur de sortir

Il n’a pas vu?

Le sien au milieu des saphirs

Ni personne, d’ailleurs c’est la société qui veut ça

Ouais chacun s’occupe d’son cul, et de son chemin de croix

A cause d’cette mentalité d’merde, j’ai perdu un frère

Sur vos faces je gerbe, je pourrais jamais m’taire

Tu vois toujours dans l’même créneau cono la merde

Dégain la veut, mais c’est encré dans l’sang chez nous

Et avec ça, on vit et on emmerde l’monde

Quoi?

Qu’est-ce qu’il y a?

Fallait l’voir s’effondrer

Son sang, s’répandre, son corps s’détendre et nous à attendre

Que l’miracle descende, il s’est fait descendre

Combien sont fautifs?

Combien sont lâches dans ce texte?

A vous l’compte, à vous d’voir, à vous d’répondre

Peut on vraiment l’dire

On déambule tous un bandeau sur les yeux

Et nos jugements sont faussés

Ils ont traîné cette pauvre vieille sur cinquante mètres

Merde, on est capable de ça c’est dur à admettre

Etaient-ce des hommes ou bien des bêtes

Leurs hauts faits en grosses lettres

N’est-ce qu’une encoche de plus sur l'être de leur crosse

Manquerait plus qu’ils prennent la grosse tête

Ça m’consterne derrière la faim, l’honneur se terre

Le coeur se tait comme ces ventres affamés

Que je me surprend à détester

Comme ces bouches restées fermées, ces bras figés

Qui n’avaient pas 2 secondes pour regonfler

Le torse d’une triste humanité

Bien sur, ça me concerne, je l’imagine alitée

Je pense aux siens que j’aurais pu en être

J’enrage rien qu'à l’idée

Qu’on puisse voir ça comme une banalité un show télé

Ou dame fatalité se fait grassement payer

À coups de mines par des cons laissés

Afrique parsemée personne s’en mêle racisme affiché

Mais tant que le shérif dit rien, personne doit broncher

Pécher originel Sodome et Gomorrhe renaît à l’abri

Du secret confessionnel comment tu veux

Que volent nos anges sans leurs ailes

Lâcheté quotidienne ça doit être dans le sang

L’air du temps, hypocrite mélodie

Clos les paupières de ses yeux que l’on maudit

Ces mots sciemment hormis je ne crois pas à ce que je lis

Ça aurait pu être ma mère merde

Ils ont traîné cette pauvre vieille sur cinquante mètres

Я навчився любити секунди

Хто заходить ножем між лопаток

Посміхнись на сонці, під хмарами, у похмурий день

Щоб залишитися прямо, коли суд згинається, язик на блювотній землі

Привертання уваги сильних

Я там роками саджуся, виснажуюся, слухаю пальці

І приголомшливі міркування самовдоволених людей

Потім ненавиджу своє екранне обличчя, довелося битися

Я втік, тільки, думаю, у мене не вистачило духу

Це те, щоб нести вагу такої слави

Що повітря піднімається, як стіни

Охороняється метушливими демонами

Два метри маржи не очевидні, людська природа

Підступний зробив мене людиною, що вагається

Найвища мета для всіх, любити, сміятися, жити і залишатися цілісним

Я бачив сяючу мужність не в хаші, а на будівництві

Зупини той танк, дим забрав мене в рай боягузів

Фальшива, як ця густа хмара

Мої обов'язки перекинули на руки JB

Мабуть, винен хтось інший, це була моя ідея

Смішно, як ми змінюємо, ставимо значення на лінію

Це славно, як збити чувака в комітеті

Наші туші блукають цими вулицями, без співчуття

Поступаючись місцем застарілим ударам, апатії, які боягузливі з'їдені міллю дупи

За нашими обличчями, мужність ми репатріюємо

Підпалюючи машини, обіцяємо сумувати не будемо, ставимо

Гнів, образа, ненависть

Ми навіть не помічаємо, коли наші кишки лежать на землі

Мене, як і тисячі людей, підкреслили, забруднили

Коли мої орієнтири забули

А розум – це найдраматичніше, що можна втратити

Тому що цінність людини вимірюється вагою її думок

Нарешті я вірю, що ми повинні рухатися далі

Бо наші серця по звивистих стежках запущені

Перший образ, той, що вистрибує на мене?

Це його мати з руками до небес

я !

Не в змозі нічого зробити, я відчував себе боягузом

Поки мої друзі шукали вогонь

Момент, коли молодість йде даремно

Сміливий чи дурний?

Синку!

Нам байдуже, ми нічого не знаємо?

Що мотивує істот?

Нічого

Немає більше часу, щоб побачити, що всі ми шизофреніки

Що ми всі мріємо про інше життя з меншим болем

Ми не задаємо питань з 20 кеглями в груші

Пристрасть, бажання були ключовими словами в наших довідниках

Сказати, що він міг мати таких дітей, як я

Подивіться, що життя – це вони, а не наша проклята здобич

Наші проїзні дороги утворюють канави, звідки важко вибратися

Він не бачив?

Його серед сапфірів

І ніхто, крім того, що цього хоче суспільство

Так, кожен піклується про свою дупу і свою хресну дорогу

Через цей лайний менталітет я втратив брата

На твої обличчя я блюю, я ніколи не міг мовчати

Ви завжди бачите лайно в одному і тому ж слоті

Деген цього хоче, але це у нас в крові

І з цим ми живемо, і ми трахаємо світ

Що?

Що трапилось?

Треба було бачити, як він руйнується

Його кров виливається, тіло розслабляється, і ми чекаємо

Нехай зійде диво, він сам упав

Скільки винних?

Скільки в цьому тексті боягузів?

Від вас залежить, від вас залежить, від вас залежить відповідь

Чи можемо ми дійсно сказати

Ми всі ходимо із зав’язаними очима

І наші судження спотворені

Вони тягнули ту бідолашну стару п’ятдесят ярдів

Блін, ми можемо це зробити, це важко визнати

Люди вони були чи звірі

Їхні справи великими літерами

Це лише ще одна виїмка на сутності їх задника

Пропустять більше, ніж беруть велику голову

Мене лякає голод, честь ховається

Серце мовчить, як ті голодні животи

Що я ненавиджу себе

Як ті роти, що залишилися закритими, ці замерзлі руки

У кого не було 2 секунд, щоб знову надути

Тулуб сумного людства

Звісно, ​​це мене турбує, я уявляю її прикутою до ліжка

Я думаю про нього, яким я міг бути

Я злиться лише від цієї думки

Що ми можемо розглядати це як тривіальність телешоу

Або леді Fatality оплачується щедро

Замінували ривки, що залишилися

Африка розсіяна, ніхто не втручається в прояв расизму

Але поки шериф нічого не каже, ніхто не повинен здригатися

Первородний гріх Содом і Гоморра відроджуються в притулку

Сповідна таємниця як хочеш

Що літають наші ангели без крил

Щоденне боягузтво має бути в крові

L'air du temps, лицемірна мелодія

Закрийте повіки її проклятих очей

Ці слова свідомо, за винятком того, що я не вірю в те, що прочитав

Це могло бути лайно моєї матері

Вони тягнули ту бідолашну стару п’ятдесят ярдів