Земля мёртвых - HORUS

Первомай на улицу просыпался красной смородиною.

Особист орал про антисоветскую гадину.

Тебя научит тут начальство любить свою родину

Или земелькой влажной просто присыпет во впадине.

Солнце припрятало лучей рыжье,

Лишь тёмных елей караул вечно поднят в ружье.

На плац небес сочащийся дождём всё также туп и сер.

Нас запер как в надёжный сейф в дремучей лесополосе.

Бескрайний север.

Уже никто не вспомнит поимённо,

Тех кто кормили своей плотью эту землю мёртвых.

Тут сгинули в этом лесу под лай конвойных сук -

Кто тут остался навсегда его чащобами пленённый.

Холодно-равнодушный, как патологоанатом -

Лес переварит всех: и праведников, и варнаков.

Сплетённый из ветвей орнамент скрыл координаты.

Мох на колючке, воробей - наш дневальный пернатый.

А под стволами что покрыты бахромой мха

Яркий ковер из зелени был наощупь, как бархат.

И ты под ним под ним прилег в суглинок дабы отдыхать

Мечты - приют уставших от мытарств и бесконечных пахот.

И ты уже практически мертвец.

Воздух свободы стал твоим единственным богатством.

Нас без остатка растворяет этот тёмный лес,

Уже почти застыл бессмертных масок белый алебастр.

Пайка казённая, роба клейменная.

Весна холодная, краснознамённая.

Мелодия тех мест летит окрест по дальним зонам,

Разлившись в воздухе малиновым, кандальным звоном.

И ей раздолье по всему массиву.

Спасибо за чёрствый рандолик да заплечный сидор.

Между осин куда-то вдаль туда за неба синь,

Ведь знаешь сам, что на Руси так важно умереть красиво.

Гудел в ночи далекий Чевенгур.

Заснуть не дал вопросов гул, настырно душу мающий.

Закрой глаза, ведь скоро там, на светлом берегу,

У райских врат Боженька спросит с нас, как с понимающих.

Стволы покрыты бахромою мха

Яркий ковер из зелени был наощупь, как бархат.

И ты под ним под ним прилег в суглинок дабы отдыхать

Мечты - приют уставших от мытарств и бесконечных пахот.

И ты уже практически мертвец.

Воздух свободы стал твоим единственным богатством.

Нас без остатка растворяет этот тёмный лес,

Уже почти застыл бессмертных масок белый алебастр.

Першотравень на вулицю прокидався червоною смородиною.

Особист кричав про антирадянську гадину.

Тебе навчить тут начальство любити свою батьківщину

Або вологою земелькою просто присипе у западині.

Сонце приховало променів руде,

Лише темних ялин варту вічно піднято в рушницю.

На плац небес, що сочиться дощем, все також тупий і сірий.

Нас замкнув як у надійний сейф у дрімучій лісосмузі.

Безкрайня північ.

Вже ніхто не згадає поіменно,

Тих, хто годував своїм тілом цю землю мертвих.

Тут згинули в цьому лісі під гавкіт конвойних сук

Хто тут залишився назавжди його гущавинами полонений.

Холодно-байдужий, як патологоанатом -

Ліс переварить усіх: і праведників, і варнаків.

Сплетений із гілок орнамент приховав координати.

Мох на колючці, горобець – наш дневальний пернатий.

А під стволами що покриті бахромою моху

Яскравий килим із зелені був навпомацки, як оксамит.

І ти під ним під ним ліг у суглинок, щоб відпочивати

Мрії - притулок втомлених від поневірянь і нескінченних оранок.

І ти вже практично мертвий.

Повітря свободи стало твоїм єдиним багатством.

Нас без залишку розчиняє цей темний ліс,

Вже майже застиг безсмертних масок білий алебастр.

Пайка казенна, роба таврована.

Весна холодна, червонопрапорна.

Мелодія тих місць летить довкола по далеких зонах,

Розлившись у повітрі малиновим, кандальним дзвоном.

І їй роздолля по всьому масиву.

Спасибі за черствий рандолік та заплечний сидор.

Між осиною кудись вдалину туди за небо синь,

Адже знаєш сам, що на Русі так важливо померти гарно.

Гудів у ночі далекий Чевенгур.

Заснути не дав запитань гул, що настирливо душу має.

Заплющ очі, бо скоро там, на світлому березі,

Біля райської брами Боженька запитає з нас, як з тих, що розуміють.

Стовбури покриті бахромою моху

Яскравий килим із зелені був навпомацки, як оксамит.

І ти під ним під ним ліг у суглинок, щоб відпочивати

Мрії - притулок втомлених від поневірянь і нескінченних оранок.

І ти вже практично мертвий.

Повітря свободи стало твоїм єдиним багатством.

Нас без залишку розчиняє цей темний ліс,

Вже майже застиг безсмертних масок білий алебастр.