Синтез - HORUS

Тут нужна искра, чтобы выжать экстракт

Из этих строчек, где экстаз сомнения и страх

Это мой храм, где я Ахетатон и Герострат

И голова трещит как береста под натиском костра

Эй-йо, когда падёт наш последний редут

Я передам привет всем тем, кто по следу идут

Все, кто хотел меня задеть и был настолько туп

Что попытался уязвить смеющуюся пустоту

К черту года, я их таскаю будто ювелирку

Изрешетив блокноты рифмой крупного калибра

Чтобы пройти сквозь эти тернии без лишних мук

Прикиньте, мне пришлось обзавестись шипами самому

Профдеформация — а че поделать?

Зима, как бархатный сезон для внутренних демонов

Я на студийку снова куртку потеплей надену

Психоанализ весь уложится в десяток демок

В серых снегах азиатской России

Мы тратим силы не за лычки, ордена и ксивы

Как флаг без веры — просто тряпка на флагштоке

Так мои слова ничто без тех, кто говорит за них «спасибо»

Так и рождается тот самый синтез

И находим в этом самый цимес

И мы выходим к свету сквозь метели

Порох строк тут воспламеняется, несмотря на сырость

Эй, друг!

Не околей, на дворе не лето

Видишь белизну полей, как опять закат алеет

И горит во льду аллеи

Сколько же тут зим минуло без возврата

Cколько лет?

Те же книги на столе

Рифмы на петле сочного бита

Мы делим MIC в кругу коллег, вокруг всё та же суета

Значит, не переболел, значит это будет так

Пока не пройдена черта, пройдена черта

Озарение единично, что иронично — не вечно

Так же хаотично, как SHARON в «Проекте Увечье»

Где предтечи, те, что вдохновили нас на этот путь?

Скованны работой, бытом, да кабалой ипотечной

Зима — невеста в платье подвенечном

Обнимет плечи, от неё обороняться нечем

Наледь окна подсвечена огнями

Этот вечер я встречаю так же

Просыпаясь где-то на конечной

В кармане стольник, под ногами спальник

Коробок четырехугольники, мороз начальник

Я видел это сотню раз, еще семь лет назад

Сняв это на свои глаза, назвал картину «Роспечалью»

И здесь мы все потухнем, словно фары

Холодным утром оставляя строчки-артефакты

На что способны мы постфактум, если хватит фарта?

Найти комфорт, творя то, что кто-то считает ART’ом,

А там как ляжет карта

Завершающим жестом поставить точку

Обозначив предел совершенству

Не подведя всех тех

Кто нам когда-то там предшествовал

Вот это выпало нам путешествие

Эй, друг!

Не околей, на дворе не лето

Видишь белизну полей, как опять закат алеет

И горит во льду аллеи

Сколько же тут зим минуло без возврата

Сколько лет?

Те же книги на столе

Рифмы на петле сочного бита

Мы делим MIC в кругу коллег, вокруг всё та же суета

Значит, не переболел, значит это будет так

Пока не пройдена черта, пройдена черта

Тут потрібна іскра, щоб вичавити екстракт

З цих рядків, де екстаз сумніву і страх

Це мій храм, де я Ахетатон і Герострат

І голова тріщить як береста під натиском багаття

Ей-йо, коли впаде наш останній редут

Я передаю привіт усім тим, хто слідують ідуть

Усі, хто хотів мене зачепити і був настільки тупий

Що спробував уразити сміливу порожнечу

До чорта року, я їх тягаю ніби ювелірку

Вирішивши блокноти римою великого калібру

Щоб пройти крізь ці терни без зайвих мук

Прикиньте, мені довелося обзавестися шипами самому

Профдеформація — а що поробити?

Зима як оксамитовий сезон для внутрішніх демонів

Я на студійку знову куртку потепліше надягну

Психоаналіз весь укластися в десяток демок

У сірих снігах азіатської Росії

Ми витрачаємо сили не за лички, ордени і ксиви

Як прапор без віри — просто ганчірка на прапорці.

Так мої слова ніщо без тих, хто говорить за них «дякую»

Так і народжується цей синтез

І знаходимо в цьому самий цимес

І ми виходимо до світу крізь хуртовини

Порох рядків тут спалахує, попри сирість

Гей, друже!

Не коколів, на дворі не літо

Бачиш білизну полів, як знову захід сонця алеє

І горить під льду алеї

Скільки ж тут зим минуло без повернення

Скільки років?

Ті ж книги на столі

Рифми на петлі соковитого біта

Ми ділимо MIC в колі колег, навколо все та суєта

Значить, не перехворів, значить це буде так

Поки не пройдено межу, пройдено межу

Осяяння поодиноке, що іронічно—не вічно

Таке хаотично, як SHARON в «Проекті Каліцтво»

Де предтечі, ті, що надихнули нас на цей шлях?

Скуті роботою, побутом, та кабалою іпотечної

Зима - наречена в сукні вінчальній

Обійме плечі, від неї боронитися нічим

Наледь вікна підсвічена вогнями

Цей вечір я зустрічаю так само

Прокидаючись десь на кінцевій

В кишені стольник, під ногами спальник

Коробок чотирикутники, мороз начальник

Я бачив це сотню разів, ще сім років тому

Знявши це на свої очі, назвав картину «Розпечаллю»

І тут ми все згаснемо, немов фари

Холодного ранку залишаючи рядки-артефакти

На що здатні ми постфактум, якщо вистачить фарту?

Знайти комфорт, творячи те, що хтось вважає ART'ом,

А там як ляже карта

Завершальним жестом поставити крапку

Позначивши межу досконалості

Не підвівши всіх тих

Хто нам колись там передував

Ось ця випала нам подорож

Гей, друже!

Не коколів, на дворі не літо

Бачиш білизну полів, як знову захід сонця алеє

І горить під льду алеї

Скільки ж тут зим минуло без повернення

Скільки років?

Ті ж книги на столі

Рифми на петлі соковитого біта

Ми ділимо MIC в колі колег, навколо все та суєта

Значить, не перехворів, значить це буде так

Поки не пройдено межу, пройдено межу