Fatima Morgana - Herman Van Veen

Het is hier kil de lucht zo grijs

Het leven lijkt één enkele reis

Tot aan de dood

Geen tijd om stil te staan

De hemelboog van Isfahan

Is als een oceaan van licht

In Holland lijkt de zon

Als druppels water op de maan

Mijn naam is Farah Fatima

Net als mijn moeder en mijn oma

Hier hoor ik hem maar soms

Soms van mijn zoon

Mijn man Mahsoud

En op het stadhuis

Waar ik mij melden moet

In zwart gehuld van top tot teen

Snellen mensen langs mij heen

Ik ben hun blik niet waardig

Een fietser stopt, vraagt onbeschoft

Wat ik hier doe op zijn terrein

En of ik iets aan heb onder dat gordijn

Ik voel me in dit Nederland

Een Fatima Morgana

Als in een stomme film

Ik zou zo graag eens laten zien

Blijf hopen dat ik ooit misschien

Kan wezen wie ik ben

Ons welkom was een compromis

Want zo lang niet duidelijk is

Voor welke moordenaars wij vluchten

Is ons verblijf nog tijdelijk

We zijn er wel maar eigenlijk

Bestaan we niet

De kinderen hier groot gebracht

Verloren lopen zij bij nacht

Bij nacht en ontij door de straten

De vrouwen zien mij spottend aan

Mijn man gluurt hen verlekkerd na

Het leven met twee maten

Oorlog is een mannenstrijd

Verliezen zij, blijft nog altijd

Hun macht over ons vrouwen

De echte vijand dat zijn wij

Huil ik niet meer pas dan kan hij

De vrede echt vertrouwen

Тут прохолодно небо таке сіре

Життя здається подорожжю в один бік

Аж до смерті

Немає часу стояти на місці

Небесна арка Ісфахана

Це як океан світла

У Голландії здається сонце

Як краплі води на місяці

Мене звати  Фара Фатіма

Так само, як моя мама і моя бабуся

Ось я чую його лише іноді

Іноді від сина

Мій чоловік Махсуд

І у ратуші

Куди я маю звітувати?

Одягнений у чорне з голови до ніг

Люди мчать повз мене

Я не гідний їхнього погляду

Зупиняється велосипедист, грубо питає

Що я роблю тут, на його полі

І якщо я ношу щось під цією завісою

Я почуваюся в ціх Нідерландах

Фатіма Моргана

Як у німому кіно

Я хотів би вам показати

Продовжуйте сподіватися, що колись, можливо

Може бути тим, ким я є

Наше вітання було компромісом

Бо поки не зрозуміло

Від яких вбивць ми тікаємо

Наше перебування є тимчасовим

Ми там але насправді

ми не існуємо

Діти, які виховуються тут

Загублені вони ходять вночі

Вночі та під час припливу вулицями

Жінки насмішкувато дивляться на мене

Мій чоловік підглядає за ними

Життя з двома розмірами

Війна — це боротьба людини

Вони програють, все одно залишається

Їхня влада над нами, жінками

Справжній ворог – це ми

Якщо я більше не плачу, то він зможе

Справжня довіра до миру