The Oppressors - Hell

I loose my tongue

And tell all who will listen

And beg of my friend

To assume my position

Pretending belief,

Then try to explain

But clearly they really believe I’m insane

Despite the intensity of all that I have seen

My rigid conviction — it was not a dream

They cast seeds of uncertainty

Deep in my mind

They implant ambiguity

Attempting to blind me

My trembling arm is taken

By a stranger’s outstretched hand

His grip is firm

His voice is firm

And I succumb

To his demands

Confused (and not a little scared) I am taken to a room, where but one single

candle flame relieves the heavy gloom

There do I retell my tale, not once, but many times, at last, believed,

I am relieved, contentment now is mine

«…In ships of fire and helms of bronze they came to meet me

A sight as strange as death itself — believe me, don’t bereave me

Children of light from the corners of time, fanning the embers of piece

Their intent was defied in the face of mankind, and begone, we compelled them

to leave…»

All at once their sympathy averts to ridicule, they scorn me as they would a

clown, a jester, or a fool

«Forgive us for misleading you», my captor wryly said, «those things you saw

were real enough — but only in your head»

So am I insane?

Now I’m not so sure, straining my senses still I must endure

Trapped in this labyrinth of doubt and confusion, denial of all is my only

solution

Я розв’язую язика

І розкажіть всім, хто буде слухати

І благаю мого друга

Зайняти мою посаду

Вдаючи віру,

Тоді спробуйте пояснити

Але явно вони дійсно вірять, що я божевільний

Незважаючи на інтенсивність усього, що я бачив

Моє суворе переконання — це не сон

Вони кидають насіння невизначеності

Глибоко в моїй свідомості

Вони насаджують двозначність

Спроба засліпити мене

Мою тремтячу руку взято

Протягнутою рукою незнайомця

Його хватка міцна

Його голос твердий

І я піддаюся

На його вимоги

Розгубленого (і не трохи наляканого) мене ведуть у кімнату, де лише один

полум'я свічки знімає важкий морок

Там я переказую свою казку, не раз, а багато разів, нарешті повірив,

Я з полегшенням, тепер я задоволений

«…На вогняних кораблях і бронзових шлемах вони прийшли мені назустріч

Дивне, як сама смерть, видовище — повір мені, не ликуй мене

Діти світла з куточків часу, роздмухуючи вугілля шматка

Їхній намір кинув виклик перед людством, і ми змусили їх

залишити…"

Їхня симпатія миттєво переходить у глузування, вони зневажають мене, як

клоун, блазень чи дурень

«Вибачте, що ввели вас в оману, — іронично сказав мій викрадач, — ті речі, які ви бачили

були достатньо реальними — але лише у твоїй голові»

Тож я божевільний?

Тепер я не так впевнений, напружуючи свої почуття, усе ще мусить терпіти

У пастці цього лабіринту сумнівів і розгубленості, заперечення всього — мій єдиний

рішення