A Vespertine Legacy - Hell

«Prietene, nu te du acolo — este sălaşul păsării morții…»

Eastern bound to far Carpathia, how the rain it stings my skin

Brandy’s fire and thoughts of hometown fail to quell unrest within

Mile on mile the coach wheels clatter, destination looms in sight

Orlok’s castle ramparts tower through the blackened veil of night

Soft, in the stark lit dreaming dark, the nightmare comes to me

The curse to begin, blood anointing the skin, with the kiss of infinity

Heart’s race, pulse chase — the price of greed is my humanity

My lost mortality

From the vein, life’s source behold

Welcome, death — let life unfold

Mortified, have I become a victim of this barren place?

Rank and stale, my heart hangs heavy, severed from love’s embrace

Iron-bound caskets fall around me, kill what hope that I have left

Thus revealed before me lies The Bird of Death…

I stand alone in the gloom of the undead’s tomb, my dread is quickening

Here as I seek where the sleepless creep, in the silence sickening

If I wait — too late!

I must return — fate is calling me

My fear is stalling me

From the vein, let blood be drawn

Welcome child of bloodless spawn

What is this God forsaken thing which walks among us?

And in silence of her room, a silent stranger stands in thrall

Fatal the dart of the pure in heart — the face of destiny

By fickle fate beguiled, as thrice on thrice unheeded cockerel calls

The kiss to begin, blood anointing the skin with the curse of infinity

The light consumes his flesh, binding life and death as one…

«Prietene, nu te du acolo — este sălaşul păsării morții…»

Схід тягнеться до далеких Карпат, як дощ коле мою шкіру

Вогонь Бренді й думки про рідне місто не вгамують заворушення всередині

Миля за милей стукають колеса автобуса, пункт призначення вимальовується в поле зору

Замок Орлока височіє крізь чорну завісу ночі

М’який, у яскраво освітленій темряві мрій, кошмар приходить до мене

Прокляття для початку, кров, що помазує шкіру, поцілунком нескінченності

Серцебиття, погоня за пульсом — ціна жадібності — моя людяність

Моя втрачена смертність

З вени бачиш джерело життя

Ласкаво просимо, смерть — нехай життя розгорнеться

Пригнічений, чи став я жертвою це безплідний?

Чинний і черствий, моє серце висить важким, відірване від любовних обіймів

Навколо мене падають залізні шкатулки, вбивають надію, що залишилась у мене

Таким чином переді мною відкривається «Птах смерті»…

Я стою один у мороці гробниці нежиті, мій страх прискорюється

Тут як шукаю, куди безсонні повзають, у тиші тошно

Якщо я чекаю — пізно!

Я мушу повернутися — доля кличе мене

Мій страх гальмує мене

З вени нехай береться кров

Ласкаво просимо дитя безкровного відродження

Що це за залишена Богом річ, що ходить серед нас?

І в тиші її кімнати мовчазний незнайомець стоїть в плені

Фатальний дротик чистого серцем — обличчя долі

Непостійна доля обманювала, як тричі на тричі непослухані крики півника

Поцілунок для початку, кров намащує шкіру прокляттям нескінченності

Світло поглинає його тіло, пов’язуючи життя і смерть як одне…