Das Ultimatum - Heinz Rudolf Kunze

Eine Zuruecknahme der Schoepfungseschichte in sieben Tagen)

Er hatte einen Brief verfasst

Der lautete wie folgt:

«Hier ist mein Ultimatum an die Welt

Wenn binnen sieben Tagen nicht

Wer kommt, um mich zu sehn

Dann zahle ich das letzte Loesegeld

Ich habe mich verproviantiert

Fuer eine Woche knapp

Die Tuer verschlossen und geh nirgends hin

Ich bin kein Philosoph, und doch:

Ich fuehre den Beweis

Seid sicher, dass ich nicht umnachtet bin.»

So sehn wir ihn am zweiten Tag:

Die Tuer ist unberuehrt

Er waescht sich, macht sich Fruehstueck, ganz normal

Dann weiss er nicht genau, wohin

Mit sich und seiner Zeit

Hoert Radio, durchblaettert ein Journal

Es wird auch Mittag, irgendwie

Der Rundfunk hat’s bezeugt

Er geht zum Herd und braet sich ein Kotelett

Dann greift er sich Immanuel Kant

Sieht fern bis null Uhr zehn

Schlaeft ein in seinem ungemachten Bett

So sehn wir ihn am dritten Tag:

Um elf klopft jemand an!

Er hat verschlafen, schiesst jetzt hellwach auf!

Der draussen mumelt so etwas wie

«…habe mich geirrt…»

Und steigt dann in den naechsten Stock hinauf

Es braucht nun eine ganze Zeit

Bis dass er das verdaut

Und was sich auch kocht, es schmeckt ihm nicht

Er merkt an sich, wieviel er trinkt

Und dass des nachts was saust

Und dass er mit sich Selbstgespräche spricht

So sehn wir ihn am vierten Tag:

Ein Stockwerk unter ihm

Wurd' scheinbar heute frueh ein Kind gebor’n

Da kraeht es und da poltert es

Der Mutterkuchen dampft

Und er hat einen Hosenknopf verlor’n

Und als der Tag zur Neige geht:

Ein Stockwerk ueber ihm

Ist eine alte Frau mit Sterben dran

Ihm kommt es vor, als saesse er

Im Fahrstuhl, zweiter Stock

Der haelt am siebten Tag dort oben an

So sehn wir ihn am fuenften Tag:

Das Fernsehn ist kaputt

Ein truebes Fruehstueck ohne Fruehprogramm

Er stellt sich vor den Spiegel, bleibt

Dort lange Stunden sthen

Und merkt dann, dass er kaum noch sprechen kann

Er greift zum Buch, es faellt ihm hin

Er greift es sich erneut

Zum Lesen sind die Augen viel zu wund

Ein schwarzer Vogel fliegt vors Fenster-

Glas mit voller Wucht

Er schaut hinaus ins rote Abendrund

So sehn wir ihn am sechsten Tag:

Er fiebert und ist matt

Beim blossen Liegen tut er sich schon weh

Er hoert kaum noch im Treppenhaus

Das grosse Auf und Ab

Gleich nebenan steigt heut ein Balle Paree

Er merkt nicht, wann es dunkel wird

Er schaut nicht mehr hinaus

Seit Ewigkeiten liegt er steinern still

Des nachts erbricht er sich, als grad

Ein Heisssporn nebenan

Ein Maedchen zu sich nieder reden will

So sehn wir ihn am siebten Tag:

Er ist noch einmal frisch

Er oeffnet die Gardinen, beugt die Knie

Er fruehstuckt in Ausfuehrlichkeit

Raeumt alles sauber weg

Er pfeift sich seine Lieblingsmelodie

Dann reckt er sich, dann denkt er sich

«jetzt wird es aber Zeit»

Er nimmt ein Papier, schreibt «q.e.d.»

darauf

Er holt sich einen starken Stuhl

Und einen starken Strick

Und haengt sich ohne Augenschliessen auf

Joachim Luhrmann: Perkussion

Joshi Kapple: Bassgitarre

Hendrik Schaper: E-Piano

Mick Franke: Akustische Gitarre

HRK: Gesang, Akustische Gitarren, E-Gitarre

Розворот історії творіння за сім днів)

Він написав листа

Він звучав так:

«Ось мій ультиматум світові

Якщо не протягом семи днів

які приходять до мене

Тоді я заплачу останній викуп

У мене є запаси

Трохи менше тижня

Двері замкнені і йти нікуди

Я не філософ, але все ж:

Я це доведу

Переконайтеся, що я не божевільний».

Таким ми бачимо його на другий день:

Двері не чіпані

Він вмивається, готує собі сніданок, цілком нормальний

Тоді він точно не знає, куди йти

З собою і своїм часом

Слухайте радіо, гортайте щоденник

Ще й обідня пора, якось

Радіо стало свідком цього

Підходить до плити і готує відбивну

Тоді він хапає Іммануїла Канта

Дивиться телевізор до півночі

Заснути в своєму незастеленому ліжку

Таким ми бачимо його на третій день:

Об одинадцятій хтось стукає!

Він проспав, тепер прокидається!

Той надворі щось бурмоче

"…Я помилявся…"

А потім піднімається на наступний поверх

Тепер це займає досить багато часу

Поки він не перетравить

І все, що готується, він цього не любить

Зазначає, скільки п'є

І те щось мчить вночі

І що він розмовляє сам із собою

Таким ми бачимо його на четвертий день:

Поверхом нижче від нього

Здається, сьогодні вранці народилася дитина

Там гукає, а там гуркоче

Плацента розпарюється

І він загубив ґудзик від штанів

І як день наближається до кінця:

Поверхом над ним

Це стара жінка з передсмертною чергою

Йому здається, що він сидить

В ліфті, другий поверх

Там він зупиняється на сьомий день

Ось яким ми бачимо його на п'ятий день:

Телевізор зламався

Хмарний сніданок без ранкової програми

Він стає перед дзеркалом і залишається

Стояти там довгі години

А потім розуміє, що насилу говорить

Він тягнеться до книги, вона падає йому

Він хапає його знову

Очі надто болять, щоб читати

Чорний птах летить перед вікном

Скло повної міцності

Він дивиться в червоне вечірнє небо

Ось яким ми бачимо його на шостий день:

У нього лихоманка, він слабкий

Він завдає собі шкоди, просто лежачи

На сходах майже не чує

Великі злети і падіння

Зовсім поруч росте бал

Він не помічає, коли стемніє

Він більше не виглядає

Цілу вічність він лежить нерухомо

Вночі рве при град

По сусідству гарячка

Дівчина хоче поговорити сама з собою

Ось яким ми бачимо його на сьомий день:

Він знову свіжий

Він відкриває штори, згинає коліна

Він детально снідає

Приберіть усе чисто

Він насвистує свою улюблену мелодію

То потягнеться, то подумає

"Але тепер настав час"

Він бере аркуш паперу, пише "q.e.d."

на ньому

Він отримує міцне крісло

І міцна мотузка

І вішається, не заплющивши очей

Йоахім Лурманн: перкусія

Джоші Каппл: бас-гітара

Хендрік Шапер: електропіаніно

Мік Франке: Акустична гітара

HRK: вокал, акустичні гітари, електрогітара