Vid protesfabrikens stängsel - Håkan Hellström

Vid protesfabrikens stängsel

La' du din hand på min axel

Och sa att livet var något enkelt

Men jag kunde inte hålla med dig

På en betonglagd äng stod vi

Du bad mig ta kärlek lätt som en vind

Men jag var så ung och dumdristig

Och tårar rann ner för min kind

För vem kan glömma att stjärnorna någon gång blir stenar

Och vem vet hur länge vi har varandra

I en nedlagd hamnstad full av misstro och ohållbarhet

Mötte jag min kärlek

Біля паркану протезного заводу

Поклади свою руку мені на плече

І сказав, що життя – це щось просте

Але я не міг з вами погодитися

Ми стояли на бетонній галявині

Ти просив мене сприймати любов легко, як вітер

Але я був таким молодим і безглуздим

І сльози текли по моїх щоках

Бо хто забуде, що колись зірки стануть камінням

І хто знає, скільки часу ми живемо один в одного

У занедбаному портовому місті, повному недовіри та нежиттєздатності

Я зустрів свою любов