Al-ghanor - Golem

Now the time has come for destiny to steer my way

Now the time has come to welcome this stillborn day

A last faint doubt escapes into the first sunlights smile

Now I leave this earthly plane for things come to an end

The journey strains but with confidence these oceans I sail

Reaching your blooming realm again, recover and rejoice

My coming awaited I cross a timeless green

The vision well prepared, by gravity enslaved

(lead — Mai)

I draw near to our place;

a slight scent loads the air

My memories released, your presence’s getting real

Fresh like a first kiss your beauty veils the sky

And your majestic wings fill my heart with pride

One knowing look suffices though aeons went by

Mounting your back, I force my melancholy aside

I smell your desire but for your forgiveness I long

Now as we unite nothing’s left to stop the tempest

Now the time has come to carry the final burden

To the outermost spheres we soar, empty shadows we pass

In the continuums disrupted core, the unavoidable we start

Backwards through the ages, we enkindle a deadly flame

The ultimate thunderstorm we unleash among the doomed

Like giant schematic drawings civilisations lie ahead

But loyal to our duty, their fate we must not fear

By my will I created and by my will now I erase

By our work, so skilful, history becomes undone

Perfection restoring, in silence worlds we drown

With your lethal breaths help to harmony constrained

(lead — Hilbert)

The black hole of our rage melts down time itself

Reconciling with the universe, the equilibrium we set

I look back into the dark, all movements paralysed

The mischief of evolution in a single point confined

The eternal night falls, for salvation I can’t hope

Your tragic reward, chapters now forever closed

Beyond your passion, your grief remains my curse

While quiet loneliness guides us through the void

Oh Al-Ghanor, how deep is your love?

Тепер настав час долі керувати моїм шляхом

Тепер настав час вітати цей мертвонароджений день

Останній слабкий сумнів втікає в посмішку перших сонячних променів

Тепер я залишаю цей земний план, тому що все закінчиться

Подорож напружена, але я пливу цими океанами з упевненістю

Знову досягнувши свого квітучого царства, відновись і радій

Мого приходу чекали, я перетинаю вічний зелений колір

Бачення добре підготовлене, поневолене гравітацією

(лід — Май)

Я наближаюся до нашого місця;

легкий запах навантажує повітря

Мої спогади звільнені, ваша присутність стає реальною

Свіжа, як перший поцілунок, твоя краса покриває небо

І твої величні крила наповнюють моє серце гордістю

Достатньо одного глибокодумного погляду, хоч і минули еони

Піднімаючись на твою спину, я відганяю свою меланхолію

Я чую твоє бажання, але, пробач, я прагну

Тепер, коли ми об’єдналися, нічого не залишилося, щоб зупинити бурю

Тепер настав час нести останній тягар

До крайніх сфер ми літаємо, порожні тіні ми минаємо

У континуумах порушене ядро, неминуче ми починаємо

Назад крізь віки ми розпалюємо смертельний вогонь

Неперевершена гроза, яку ми розв’язуємо серед приречених

Попереду, як гігантські схематичні малюнки, цивілізації

Але ми, вірні своєму обов’язку, не повинні боятися їхньої долі

З своєї волі я створив і з своєї волі тепер я стираю

Завдяки нашій праці, такій вправній, історія стає скасованою

Відновлюючи досконалість, у світах тиші ми тонемо

Своїми смертельними подихами допоможіть гармонії

(лідер — Гільберт)

Чорна діра нашого гніву сама розтоплює час

Примирення із Всесвітом, рівновага, яку ми встановлюємо

Я озираюся назад у темряву, усі рухи паралізовані

Злочинство еволюції в одній точці

Спадає вічна ніч, на порятунок я не можу сподіватися

Ваша трагічна нагорода, тепер розділи закриті назавжди

Окрім вашої пристрасті, ваше горе залишається моїм прокляттям

Поки тиха самотність веде нас крізь порожнечу

О Аль-Ганор, наскільки глибоке твоє кохання?