Ores Mikres - Giorgos Mazonakis

Από παιδί είμαι ένα σώμα που' χει ρίζα στον αέρα

Σώμα φυγής, μα εγώ παρέμεινα κι εσύ πήγες πιο πέρα

Μάταια σ΄αναζητώ

Ότι και να θέλησα, άγρια μέλισσα

Και μου΄χει μείνει το κεντρί στο χέρι βέρα

Ώρες μικρές στα σκοτεινά του πόνου πιάνω τη συχνότητα

Σε θέλω τραγικά

Στην ταραγμένη μου ψυχή θα είσαι πάντα εκκρεμότητα

Σαν πόρτα ανοιχτή

Που λείπεις μου' πέσε βαρύ, με αναμνήσεις σιγοκαιγομαι

Και λιώνω σαν κερί

Και αφού θεός που συγχωρεί εγώ δε λέγομαι

Να καίγεσαι όπως καίγομαι

Το ξέρω πως το μπλε στα μάτια μου δεν είναι ακρογιάλι

Λάμπω σαν φως μα το σκοτάδι στο σημάδι έχω βάλει

Αν με δεις να θυμηθείς ότι με κατοίκησες και ότι με νίκησες

Δίχτυ πως μ' έπιασε ο καημός απόψε πάλι

У дитинстві я тіло, яке має коріння в повітрі

Рятуй тіло, але я залишився, а ти пішов далі

Я тебе марно шукаю

Все, що я хотів, дика бджола

А жало залишилося в моїй руці

Короткі години в темряві болю я ловлю частоту

Я хочу тебе трагічно

У моїй неспокійній душі ти завжди будеш в очікуванні

Як відкриті двері

Коли я сумую за тобою, падаю важкою, горю спогадами

І тану, як свічка

А оскільки я не кажу, що Бог прощає

Горіти, як я горю

Я знаю, що блакитний колір в моїх очах – це не пляж

Я сяю, як світло, але я наклав темряву на знак

Якщо ти побачиш мене, пам’ятай, що ти вселив мене і що ти мене переміг

Сьогодні ввечері мене знову охопила мережа нещастя