Diluvio - Furor Gallico

Ero l’uomo che amava la pioggia

Giacevo beandomi del tuo scorrere

Lì tra i tuoi flutti c'è un dolce profumo

Se lo sento tra la gente mi brucia ancora dentro

Quella pioggia è forte, quella pioggia è calda

Sei caduta in estate rinfrescandomi il cuore

Ora arido e privo di tepore

Ti sei fatta ghiaccio non lasciandomi vedere

Il rancore distorceva il mio dolore

Sferzato dai tuoi venti, intriso del tuo sapore

Mi agitavo per salvarci dalla fine

Grida la tempesta, urla la tormenta

Dell’amore per la pioggia e dell’innocenza

Di un passato diverso, dell’ardore

Del tempo che ne sbiadisce il dolore

Piangevi goccie gonfie di luce sul mio viso

Sdraiati urlavamo i nostri sogni alla notte

E la luna divorava le cose lordate

Cancellandoci nell’eternità del tempo e per sempre

Era la storia dell’uomo che amava la pioggia

Che ora trema se il cielo si tinge di grigio

Inventa nuovi nomi per i fiori che sbocciano

Gioca alla vita, si maschera e ride

Di un passato immerso nell’ardore del tempo che ne sbiadisce il dolore

Grida la tempesta, urla la tormenta

Dell’amore per la pioggia e dell’innocenza

Di un passato diverso, dell’ardore

Del tempo che ne sbiadisce il dolore

Quando chiuderà gli occhi al mondo

Continuerai a cadere in modi infiniti

Ancora bagnerai le sue ossa stanche

Umide di sogni cristallini e non vissuti

Я був людиною, яка любила дощ

Я лежав, насолоджуючись твоїм потоком

Там у ваших хвилях солодкий аромат

Якщо я відчуваю це серед людей, це все одно палить мене всередині

Той дощ сильний, той дощ гарячий

Ти впав у літо, освіживши моє серце

Тепер посушливий і позбавлений тепла

Ти зробив собі лід, не давши мені побачити

Ранкор спотворив мій біль

Збитий твоїми вітрами, просочений твоїм смаком

Я був схвильований, щоб врятувати нас від кінця

Кричи буря, кричи буря

Про любов до дощу і невинність

Про інше минуле, про запал

Про час, який згасає біль

Ти плакала пухкими краплями світла на моєму обличчі

Лежачи ми кричали вночі наші сни

І місяць пожирав нечисті речі

Стираючи нас у вічності часу і назавжди

Це була історія людини, яка любила дощ

Що тепер трясе, якщо небо стане сірим

Придумайте нові назви розквітлим квітам

Він грає в життя, маскується і сміється

Про минуле, занурене в жар часу, що згасає біль

Кричи буря, кричи буря

Про любов до дощу і невинність

Про інше минуле, про запал

Про час, який згасає біль

Коли він закриває очі на світ

Ви будете продовжувати падати нескінченними шляхами

Ти ще змочиш його втомлені кістки

Волога від кришталевих і нездійснених мрій