МИР КАМЕННЫХ БЛОКОВ - ФОГЕЛЬ

Залью кипятком грамм пятнадцать пуэра, лишь так вижу краски

И вся наша жизнь это только страницы во всей этой сказке

Никто не звонит и не пишет, у каждого свои проблемы

Глаза не горят, почему же их руки так пахнут горелым?

На кухне в дыму залипаю в окно, лишь дома и квартиры

Вдохнул ощущение того, что опять я один в этом мире

Мир каменных блоков накроет закатом, мы что-то забыли

То время, когда мы о чем-то мечтали, когда мы любили

Навсегда в твоем сердце пустота

Твои слезы лишь вода

И когда-то ты полюбишь

Каждый день миллионы серых стен

Город замкнут, кроет тень

В этом мраке ты закуришь…

Я выйду из дома и сяду в автобус под номером 8

Не важно, куда я поеду, не важно, куда меня носит

Деревья уже зеленеют, так много березок и сосен

По ходу настала весна, но по факту внутри давно осень

Я еду сквозь время, сквозь бурю эмоций и воспоминаний

В момент стало страшно и грустно

Внутри затаилось дыхание

Когда нам не хочется думать

Тогда заостряем внимание

На том, что когда-то любили

На том, что теперь потеряли

А, лето, шестнадцатый год

И тот зеленый лес, Москва, помню все

Пьяные подростки, до утра искали приключения

Не нужно слов

Они нам больше просто не к чему

А все скажут пьяные глаза

Эта боль теперь наполняет твой мир

И не нужно ничего менять

Все, что было, осталось нашим прошлым

Море бухла, табак и бошки

От пустоты в тебе так тошно

Нас окружило зло и пошлость

Это осталось нашим прошлым

Море бухла, табак и бошки

От пустоты в тебе так тошно

Нас окружило зло и пошлость

Навсегда в твоем сердце пустота

Твои слезы лишь вода

И когда-то ты полюбишь

Каждый день миллионы серых стен

Город замкнут, кроет тень

В этом мраке ты закуришь…

Заллю окропом грам п'ятнадцять пуера, лише так бачу фарби

І все наше життя це лише сторінки у всій цій казці

Ніхто не дзвонить і не пише, кожен має свої проблеми

Очі не горять, чому їхні руки так пахнуть горілим?

На кухні в диму залипаю у вікно, лише будинки та квартири

Вдихнув відчуття того, що знову я один у цьому світі

Світ кам'яних блоків накриє заходом сонця, ми щось забули

Той час, коли ми про щось мріяли, коли ми любили

Назавжди у твоєму серці порожнеча

Твої сльози лише вода

І колись ти полюбиш

Щодня мільйони сірих стін

Місто замкнене, криє тінь

У цьому мороку ти закуриш.

Я вийду з дому та сяду в автобус під номером 8

Не важливо, куди я поїду, не важливо, куди мене носить

Дерева вже зеленіють, так багато берізок та сосен

По ходу настала весна, але за фактом усередині давно осінь

Я їду крізь час, крізь бурю емоцій та спогадів

В момент стало страшно та сумно

Усередині причаїлося подих

Коли нам не хочеться думати

Тоді загострюємо увагу

На тому, що колись любили

На тому, що тепер втратили

А, літо, шістнадцятий рік

І той зелений ліс, Москва, пам'ятаю все

П'яні підлітки до ранку шукали пригоди

Не треба слів

Вони нам більше просто нема до чого

А всі скажуть п'яні очі

Цей біль тепер наповнює твій світ

І не потрібно нічого міняти

Все, що було, залишилося нашим минулим

Море бухла, тютюн та бошки

Від порожнечі в тобі так нудно

Нас оточило зло та вульгарність

Це залишилося нашим минулим

Море бухла, тютюн та бошки

Від порожнечі в тобі так нудно

Нас оточило зло та вульгарність

Назавжди у твоєму серці порожнеча

Твої сльози лише вода

І колись ти полюбиш

Щодня мільйони сірих стін

Місто замкнене, криє тінь

У цьому мороку ти закуриш.