The Trauma Coil - Faith And The Muse

Another night down on the catherine wheel

Drawn into a corner

A symphony of resounding shrieks in my head

I court a sure, sudden death

But give no quarter

A paper soul tears the heart from the mind

Searing is the morning, a tenement of lights

Lost inside the attic

On the floor again with a head full of rain

Wander with the shadows of shelter and smiles

Bleeding in a stairwell

Fever-staggered steps and a mouth so dry

Three liquid words collapse

Blind and chasing sirens

Five years of night time and a heart made of tin

Allow your sympathies the length of a table

I recognize no brother

Lash out at their smiles and walk in through their eyes

As my knowledge, does the knowing

Split my being from past days

In decision, in departing

In the severance of old ways

With precision, in my silence

I perceive the bitter still

Imposition, these young calling

Withered kisses, or the kill?

Together we stand

We stand so still

Indifference, hollow laughter

Bathes the walls of this lost home

So futile, all attempts

Affectations, long to roam

Ever spinning, vile actress

Answered blindly to the call

The price, child yet again we sit

And watch our private rome fall

I am not well

No, not well at all

Ще одна ніч на колесі Катерини

Затягнуто в кут

У моїй голові симфонія дзвінких криків

Я вважаю впевнену, раптову смерть

Але не давайте на чверть

Паперова душа відриває серце від розуму

Пекучий — ранок, квартирна світла

Загублений на горищі

Знову на підлозі з головою, повною дощу

Блукайте з тінями притулку та посміхайтеся

Кровотеча на сходовій клітці

Кроки від гарячки та сухість у роті

Три рідкі слова згортаються

Сліпі й ганяючі сирени

П’ять років ночі та серце з олова

Дозвольте своїм симпатіям довжину за стол

Я не впізнаю брата

Накидайтеся на їх посмішки та заходьте крізь їхні очі

Як мої знання, так і знання

Розділіть мою істоту з минулих днів

У рішенні, у від’їзді

У розриві старих шляхів

З точністю, у моїй тиші

Я досі відчуваю гірке

Нав'язування, ці молоді покликання

Зів’ялі поцілунки чи вбивство?

Разом ми стоїмо

Ми стоїмо так нерухомо

Байдужість, глухий сміх

Омиває стіни цього загубленого будинку

Такі марні, усі спроби

Прихильності, довго бродити

Завжди крутиться, мерзенна актриса

На дзвінок відповів наосліп

Ціна, дитина знову сидимо

І дивіться, як падає наш приватний Рим

Я не добре

Ні, зовсім не добре