Rutsah - Eths

Un crépitement fait vibrer les tempes

Il impérialise la perception

Seul, dans les pas de mon ombre sur le chemin je vais…

La vie va et vient, cette masse en action haletante

Troupeau bestial qui vit son instant, profite du moment

Je la sens, la devine dans mon réveil obscur

Seul, mince, un rayon clair parcours la pièce

Il me dégoûte, les cloches sonnent

Je suis pourtant comme eux

Je vois ces treize nouvelles heures

A passer dans ma semence sordide

Leur songe sophistiqué incarcère lentement

Mon esprit calciné, divergent

Je me lève et m’habille, embrasse ma femme et ma fille

Ma peau diurne me sert un peu

Le trou quotidien s’ouvre

Sauvez-moi

Je me revois enchaîné à ma chaise

Ils allument les feux, les cloches continuent à sonner

J’entends chanter des litanies

Mes pieds sont réduits en cendres

Mes muscles craquent, ma moelle et mon sang sifflent

Ma chair se consume comme du cuir rétrécit

Deux bâtons desséchés et noircis

Les os de mes jambes pendent au dessus des flammes

Qui montent, bientôt lapent mes cheveux

Ma tête est une boule de métal en fusion

Mes yeux étincellent puis fondent dans leurs orbites

Si j’ouvre la bouche, je bois du feu

Si je la ferme le feu est à l’intérieur et pourtant

Les cloches sonnent toujours

Sauvez-moi!

Je me situe entre les dernières limites de la partie humaine

Et les frontières de la vie supérieure

Je ne connais pas les heures

Mon Lucifer latent bourdonne à l’ombre de mon ouie

La tête cornée, chantonne de sombres liturgies

Je ne fuis, je ne puis

Je ne suis pas fou ni loup

J’entends sa révolte luciférienne

Il règne

Il fait route vers le monde depuis que le monde est monde

Je m’exécute à sa voix, il me nomme le sens occulte de son émoi

A sa vue, je vomirais de peur tant son tronc est large et froid

Il supplante ma couche dérobant bible et crucifix

Vers minuit mon esprit se morcelle car je dois défier dieu

Je suis promis à la vie éternelle je fais ces choses tant que je peux

Tant qu’il m’appelle

Je ne connais pas les heures

Mon Lucifer sort du trou, noire lumière

Sa voix bestiale me dicte et m'étreint

Je me fends en deux nous ne faisons plus qu’un

Dans cette lumière, tu seras à moi aux siècles des siècles

Les ténèbres seront les témoins de notre union

Et les foudres du ciel seront nos cierges

Je possède, j’embrase nos étreintes par l’extrême onction

Moi, le fiancé de la perdition

Mon existence dévorée de l’anathème

Aime moi sur l’autel brûlant du blasphème

(Merci à Laetitia pour cettes paroles)

У скронях брязкоть тріск

Це імперіалізує сприйняття

Сам, по слідах моєї тіні на стежці я буду...

Життя приходить і йде, ця маса в бездиханній дії

Звірине стадо, яке живе своїм моментом, користується моментом

Я відчуваю це, вгадую це в моєму темному пробудженні

Самотній, стрункий, світлий промінь мандрує кімнатою

Мені огидно, дзвони дзвонять

Але я схожий на них

Я бачу ці нові тринадцять годин

Щоб пройти крізь моє жалібне насіння

Їхня витончена мрія повільно ув’язнює

Мій обгорілий розум, розходься

Я встаю, одягаюся, цілую дружину і доньку

Моя денна шкіра мені трохи служить

Відкривається щоденна діра

Врятуй мене

Я бачу себе прикутим до стільця

Розпалюють вогнища, дзвони дзвонять

Я чую співи ектенії

Мої ноги перетворилися на попіл

Мої м’язи тріскають, мозок і кров шипить

Моя плоть горить, як шкіра зморщується

Дві висохлі й почорнілі палиці

Мої кістки ніг звисають над полум’ям

Цей підйом незабаром обхоплю моє волосся

Моя голова — куля розплавленого металу

Мої очі блищать, а потім тануть у орбітах

Якщо я відкриваю рот, я п’ю вогонь

Якщо я закрию його, то вогонь всередині і ще

Ще дзвонять дзвони

Врятуй мене!

Я стою між останніми межами людської частини

І межі вищого життя

Я не знаю годин

Мій прихований Люцифер гуде в тіні мого слуху

Голова рогата, гуде темні літургії

Я не втікаю, не можу

Я не божевільний і не вовк

Я чую його люциферіанський бунт

Він панує

Він був на шляху до світу, оскільки світ є світом

Я підкоряюся його голосу, він називає мені прихований сенс свого хвилювання

Побачивши його, мене бригло від страху, його стовбур такий широкий і холодний.

Він витісняє мій шар, який краде Біблію та розп’яття

Близько опівночі мій розум розривається, тому що я повинен кинути виклик Богу

Мені обіцяно вічне життя, я роблю ці речі, поки можу

Поки він мені дзвонить

Я не знаю годин

Мій Люцифер виходить з ями, чорне світло

Її звірячий голос диктує і обіймає мене

Я розділився надвоє, ми стаємо одним

У цьому світлі ти будеш моєю назавжди

Темрява буде свідком нашого союзу

І громи небесні будуть нашими свічками

Я володію, я запалюю наші обійми надзвичайною помазанням

Я, наречений погибелі

Моє існування пожирає анафема

Люби мене на палаючому вівтарі богохульства

(Дякую Laetitia за ці тексти)