Chapter IV - Estatic Fear

The leafs and I entangled dance a harmonie

I dare not stain with vain delight

And thus embraced we roam the passing eve like a

pillgrim who craves a shelters guiding light

I question thee, beloved night to calm my joy

so that I not like the weary leaves be strewed

For I submitt to thy solitary grace (as) even springs

life is by winters gaze subdued

Lost in a dream I beheld a maiden dance

And when she sat down by a sliver stream

Plunging her feet in the shallow waves

A mist descended, kissed her and fled

And all that’s before been just and fair

Shattered in a rain of crystal shards

Each of them a cry, a dream, a tear

Nunquam submergiove aut diffugo

Ira inflammata mea vita ad salutem nominarit

Et solitudo meurn robur

Everlasting be the war that I declare

Extinguished thy bewitched spark despair

Torched the pile upon which you

Are gathered (still) poisoning my weary heart

And as the forked fires tongue licks high I won’t

lament thy fall

But dance around the burning branches urged by furys

call

And I again shall not be humble slaves but king to thee

Dreams on the barren field did lay strewed

Spread their wings rise up with solemn hope imbued

Ascend the stary stairs into a plain but dear refuge.

Листочки та я заплуталися танцюють гармонію

Я не смію заплямувати марним задоволенням

І таким чином, обійнявши, ми мандруємо мимохідним передденьом, як а

паломник, який жадає провідного світла

Я запитую тебе, кохана ніч, щоб заспокоїти свою радість

щоб я не любив, щоб утомлене листя було посипане

Бо я підкоряюся твоїй самотній милості (як) навіть джерела

життя взимку пригнічено

Загублений у сні я бачив дівочий танець

І коли вона сіла біля стручка

Занурюючи ноги в мілкі хвилі

Туман опустився, поцілував її і втік

І все, що було раніше, було справедливим і справедливим

Розбитий дощем із кришталевих осколків

Кожен з них крик, мрія, сльоза

Nunquam submergiove aut diffugo

Ira inflammata mea vita ad salutem nominarit

Et solitudo meurn robur

Нехай буде вічна війна, яку я оголошую

Погасив твою заворожену іскру відчай

Спалила купу, на якій ти

Збираються (досі) отруюють моє втомлене серце

І як роздвоєні вогні, язик високо лиже, я не буду

оплакувати своє падіння

Але танцюйте навколо палаючих гілок, яких спонукають фурії

дзвонити

І я знову буду не скромним рабом, а царем для вас

Сни на безплідному полі дійсно валялися

Розправивши крила, піднімаються вгору з урочистою надією

Підніміться зоряними сходами в простий, але дорогий притулок.