Wurzelbert - Equilibrium

In einer Höhle tief unter dem Berg

Am flackernden Feuer, dem Tageslicht so fern

Lebt da ein Männchen, so hutzelig und alt

Mit seiner Fiedel, die bucklige Gestalt

Wenn dann das Mondlicht den Berggipfel erklimmt

Dann packt er die Fiedel, ganz liebevoll gestimmt

Zieht in die Wälder im nächtlichen Schein

Und spielt dort den Tieren ein kleines Liedelein

Andächtig lauschen die Vögel dem Gespiel

Da steigt in ihre Köpfe ein seltsames Gefühl

Sie wundern sich noch kurz was ihn’n wiederfahren ist

Und fallen plötzlich alle mausetot aus dem Geäst

Die Bären, sie sitzen so friedlich im Laub

Da kommt schon das Männchen und spielt die Fiedel laut

Mit heulendem Gebrüll renn' sie in den Wald davon

Doch wieder einmal viel zu spät und keiner entkam

Wurzelbert, Wurzelbert, Wurzelbert, spiel die Fiedel!

Wurzelbert, Wurzelbert, Wurzelbert, spiel die Fiedel!

Wurzelbert, Wurzelbert, Wurzelbert, spiel die Fiedel!

Wurzelbert, Wurzelbert, Wurzelbert, spiel die Fiedel!

Dunkel der Weiher, das Männchen erscheint

Weit über das Wasser der Klang der Fiedel reicht

Bis auf den Grund hinab die Melodie so weich

Voll von weißen Karpfenbäuchen ist der schöne Teich

Einsam, geschlagen, das Männchen zieht nun heim

Wie hasst er und liebt er sein hölzern Fiedelein …

Wurzelbert, Wurzelbert, Wurzelbert, spiel die Fiedel!

Wurzelbert, Wurzelbert, Wurzelbert, spiel die Fiedel!

Wurzelbert, Wurzelbert, Wurzelbert, spiel die Fiedel!

Wurzelbert, Wurzelbert, Wurzelbert, spiel die Fiedel!

Meilen des Wanderns durchs Dickicht so tief

Eine Horde langer Haare, ums Feuer tanzen sie

Er hebt seine Fiedel hoch an sein Kinn zu spieln

Die Leute halten inne, gebannt lauschen sie ihm

Nach Stunden des Spielens ein tosender Applaus

Die Stimmung ist am kochen und die Frauen ziehn sich aus!

Die Menschen bejubeln den alten Wurzelmann

Der Fraun mit seinen Wurzeln noch viel froher machen kann!

Wurzelbert!

Wurzelbert!

Wurzelbert!

Spiel die Fiedel!

У печері глибоко під горою

Біля мерехтливого вогнища, далеко від денного світла

Живе маленький чоловічок, такий хлипкий і старий

З його скрипкою горбата постать

Потім, коли місячне світло піднімається на вершину гори

Потім береться за скрипку, любовно настроєну

Рухається в ліс у нічному сяйві

І там для тварин грає пісеньку

Птахи побожно слухають п’єсу

Тоді в їхніх головах з’явилося дивне відчуття

На мить ти дивуєшся, що з ним сталося

І раптом усі вони падають з гілок мертві, як цвях

Ведмеді, вони так мирно сидять у листі

Приходить маленький чоловічок і голосно грає на скрипці

З виттям вона втекла в ліс

Але знову пізно, і ніхто не втік

Рут Берт, Рут Берт, Рут Берт, грай на скрипці!

Рут Берт, Рут Берт, Рут Берт, грай на скрипці!

Рут Берт, Рут Берт, Рут Берт, грай на скрипці!

Рут Берт, Рут Берт, Рут Берт, грай на скрипці!

Ставок темний, з’являється самець

Звук скрипки сягає далеко над водою

До самого низу мелодія така ніжна

Прекрасний ставок сповнений черевами білого коропа

Самотній, переможений, самець тепер йде додому

Як він ненавидить і любить свою маленьку дерев'яну скрипку...

Рут Берт, Рут Берт, Рут Берт, грай на скрипці!

Рут Берт, Рут Берт, Рут Берт, грай на скрипці!

Рут Берт, Рут Берт, Рут Берт, грай на скрипці!

Рут Берт, Рут Берт, Рут Берт, грай на скрипці!

Милі блукання такими глибокими хащами

Орда довгого волосся танцює навколо багаття

Він високо піднімає свою скрипку, щоб грати на підборідді

Люди зупиняються, зачаровані, слухають його

Після багатогодинної гри – бурхливі оплески

Настрій кипить, а жінки роздягаються!

Народ вітає старого кореня

Хто може зробити жінок зі своїм корінням ще щасливішими!

rootbert!

rootbert!

rootbert!

Грай на скрипці!