A Divine Tragedy - Enthral

What is this tragic and severe symphony that I hear, called love?

So macabre in lust and yet so sweet and delightful in its taste

It leaves my poor heart as a bleak shadow overwhelmed by the cursed darkness

In mourn imprisoned forever strangled by own hands.

I beg thee;

Please blow my candle The source of my mortal life

And bless me with the gift so that I may end all this with me…

Now I witness decay for I am the one who withers…

My bleeding wounds are rotting with a stench o’so disgraceful

Teeth and claws are sunken deep into my flesh

Nails are thrusted inot (my) palms and feet…

Am I to carry the burden of those who betrayed me and my feelings…

Before their sickening eyes and in front of mine…

Cursed by thee, fool, who claims to false words

For liar follows liar, both in act and in tounge

Indifference of existence this pattern thou hast created

It sparkles in its weakness…

Already immortal without even having had to live

Existing to bee seen, yes;

but only as the creator decides…

We die in a circle of despite

An endless roundabout around our worthless aspects

Only awaiting extinction…

A gray teared face awaits the cold lips of death

Which at last shall draw my final breath…

Що це за трагічна і сувора симфонія, яку я чую, любов називається?

Такий жахливий у пожадливості та водночас такий солодкий і чудовий на смак

Це залишає моє бідне серце як похмуру тінь, охоплену проклятою темрявою

У скорботі ув’язнений назавжди, задушений власними руками.

Я благаю тебе;

Будь ласка, задуйте мою свічку Джерело мого земного життя

І благослови мене даром, щоб я міг покінчити з усім цим…

Тепер я свідок розпаду, бо я той, хто в’яне…

Мої кровоточиві рани гниють від такого ганебного смороду

Зуби та кігті глибоко вп’ялися в мою плоть

Цвяхи встромлені в (мої) долоні та стопи…

Чи маю я нести тягар тих, хто зрадив мене та мої почуття…

Перед їхніми нудотними очима і перед моїми…

Проклятий тобою, дурень, що стверджує неправдиві слова

Бо брехун слідує за брехуном, як учинком, так і мовою

Байдужість існування, цей шаблон створив ти

Воно виблискує в своїй слабкості…

Вже безсмертний, навіть не довелося жити

Існують, щоб їх бачили, так;

але лише як вирішить творець...

Ми помираємо в колі незважаючи

Нескінченний круговий рух навколо наших нікчемних аспектів

Лише в очікуванні зникнення…

Сіре розплакане обличчя чекає на холодні губи смерті

Що нарешті зробить мій останній подих…