Как звери постриглись - Эмма Мошковская

Наверно тыщу лет назад,

Давным-давным-давно

Совсем не стриглись звери,

Им было всё равно.

Ходили все заросшие,

Такие все похожие –

Кто там мышь,

Кто там ёж,

У косматых не поймёшь.

И не совру нисколько я,

Поверьте мне, ребята,

Что даже скользкая змея,

Змея была лохматая.

И как-то в страшную жару

Она сказала:

– Ах!

Я от жары сейчас умру,

Мне жарко в волосах.

И вот змея захныкала,

Захныкала, заплакала:

– Хочу во что бы ни было,

Хочу постричься наголо!

Тут журавль со всех ног подскочил,

Клюв о камень он, как мог, наточил.

И вот змея пострижена, она обновлена,

Прилизана, зализана, расписана она.

И, любуясь миною, миною змеиною,

Лежит и без движения глядит на отражение.

Не отводит нежный взор:

– Ах, какой на мне узор!

И как легко на свете без волос,

Как легко!

И новость эту ветер всем разнёс

Далеко.

Услыхали все мартышки,

Все мартышки слезли с вышки,

И примчались все мартышки,

И большие, и малышки.

И пришли гризли,

Чтобы их стригли.

Кенгуру идёт

И сестру ведёт.

А овца – отца,

Пума – кума.

Барсуки, бурундуки:

– Постриги, постриги!

Молодые, старики:

– Постриги, постриги!

И увидел тут народ,

Кто красив, а кто – урод.

Тут всяк разобрал,

Кто овечка, кто шакал,

Кто тут кошка, кто собака.

Тут пошла большая драка.

Прилетели голуби,

Сели всем на головы

И мирили, и мирили,

И о мире говорили.

Бились, бились до утра

С трудною задачкой,

Помирили даже льва

С маленькой собачкой.

Но акула как была,

Ничего не поняла.

Говорили волку –

Никакого толку!

Напевно тисячу років тому,

Давним-давним-давно

Зовсім не стриглися звірі,

Їм було все одно.

Ходили всі зарості,

Такі всі схожі –

Хто там миша,

Хто там їжак,

У кудлатих не зрозумієш.

І не збрешу ніскільки я,

Повірте мені, хлопці,

Що навіть слизька змія,

Змія була кудлатою.

І якось у страшну спеку

Вона сказала:

– Ах!

Я від спеки зараз помру,

Мені жарко у волоссі.

І ось змія захникала,

Заплакала, заплакала:

- Хочу будь-що,

Хочу постригтися наголо!

Тут журавель з усіх ніг підскочив,

Дюба об камінь він, як міг, наточив.

І ось змія пострижена, вона оновлена,

Прилизана, зализана, розписана вона.

І, милуючись міною, міною зміїною,

Лежить і дивиться на відображення.

Чи не відводить ніжний погляд:

- Ах, який на мені візерунок!

І як легко на світі без волосся,

Як легко!

І новину цей вітер усім розніс

Далеко.

Почули всі мавпи,

Всі мавпи злізли з вежі,

І примчали всі мавпи,

І великі, і малеча.

І прийшли гризлі,

Щоби їх стригли.

Кенгуру йде

І сестру веде.

А вівця – батька,

Пума – кума.

Барсуки, бурундуки:

- Постриги, постриги!

Молоді, люди похилого віку:

- Постриги, постриги!

І побачив тут народ,

Хто гарний, а хто – виродок.

Тут кожен розібрав,

Хто овечка, хто шакал,

Хто тут кіт, хто собака.

Тут пішла велика бійка.

Прилетіли голуби,

Сіли всім на голови

І мирили, і мирили,

І про мир говорили.

Билися, билися до ранку

З важким завданням,

Помирили навіть лева

З маленьким песиком.

Але акула як була,

Нічого не зрозуміла.

Говорили вовку -

Ніякого толку!