В пробках - EMIN

В пробках время летит иначе.

Этот город никогда не плачет,

Люди в нём уже научились терпеть.

По радио снова играют Лепса,

А я в машине не могу согреться.

Я знаю, что уже хочу к тебе, —

Не успеть…

Пусть нетронутым останется платье,

Не выпитым будет вино;

И всё, что хотел сказать я —

Ты знаешь уже давно…

Ты все мои мечты отпусти,

Не нужно ничего обещать.

Я могу сказать «Прости…»,

Но сам я не умею прощать…

Наверное мы неверно поверили,

Что в нашем фильме не закончатся серии;

Но ты смотри до конца, как наши сердца

Уже научились молчать…

Но ты смотри до конца, как наши сердца

Уже научились молчать…

Время может остановиться.

В этом городе мелькают лица,

Не находя любви среди обычных дел.

И мы с тобой без неё остались —

Возможно, оба мы не старались;

Я точно знаю, что к тебе уже не успел…

Пусть нетронутым останется платье,

Не выпитым будет вино;

И всё, что хотел сказать я —

Ты знаешь уже давно…

Ты все мои мечты отпусти,

Не нужно ничего обещать.

Я могу сказать «Прости…»,

Но сам я не умею прощать…

Наверное мы неверно поверили,

Что в нашем фильме не закончатся серии;

Но ты смотри до конца, как наши сердца

Уже научились молчать…

Но ты смотри до конца, как наши сердца

Уже научились молчать…

В пробках время летит иначе.

Этот город никогда не плачет,

Люди в нём уже научились терпеть…

Ты все мои мечты отпусти,

Не нужно ничего обещать.

Я могу сказать «Прости…»,

Но сам я не умею прощать…

Наверное мы неверно поверили,

Что в нашем фильме не закончатся серии;

Но ты смотри до конца, как наши сердца

Уже научились молчать…

Но ты смотри до конца, как наши сердца

Уже…

У пробках час летить інакше.

Це місто ніколи не плаче,

Люди в ньому вже навчилися терпіти.

Радіо знову грають Лепса,

А я в машині не можу зігрітися.

Я знаю, що вже хочу до тебе,—

Не встигнути…

Нехай незайманим залишиться сукня,

Не випитим буде вино;

І все, що хотів сказати я —

Ти знаєш вже давно…

Ти всі мої мрії відпусти,

Не треба нічого обіцяти.

Я можу сказати «Пробач…»,

Але сам я не умію прощати...

Напевно ми невірно повірили,

Що в нашому фільмі не закінчаться серії;

Але ти дивися до кінця, як наші серця

Вже навчилися мовчати.

Але ти дивися до кінця, як наші серця

Вже навчилися мовчати.

Час може зупинитись.

В цьому місті миготять обличчя,

Не знаходячи любові серед звичайних справ.

І ми з тобою без неї залишилися —

Можливо, обидва ми не намагалися;

Я точно знаю, що до тебе вже не встиг...

Нехай незайманим залишиться сукня,

Не випитим буде вино;

І все, що хотів сказати я —

Ти знаєш вже давно…

Ти всі мої мрії відпусти,

Не треба нічого обіцяти.

Я можу сказати «Пробач…»,

Але сам я не умію прощати...

Напевно ми невірно повірили,

Що в нашому фільмі не закінчаться серії;

Але ти дивися до кінця, як наші серця

Вже навчилися мовчати.

Але ти дивися до кінця, як наші серця

Вже навчилися мовчати.

У пробках час летить інакше.

Це місто ніколи не плаче,

Люди в ньому вже навчилися терпіти...

Ти всі мої мрії відпусти,

Не треба нічого обіцяти.

Я можу сказати «Пробач…»,

Але сам я не умію прощати...

Напевно ми невірно повірили,

Що в нашому фільмі не закінчаться серії;

Але ти дивися до кінця, як наші серця

Вже навчилися мовчати.

Але ти дивися до кінця, як наші серця

Вже…